Ремесла, торгівля і промисловість.

За княжих часів Львів мав ремісничо-торговельно-хліборобський характер. Торгівля мала переважно внутрішній характер або обмежувалас до зносин з найближчими сусідами: німці, прибалти, східні народи.
Ремеслом займалися, крім українців, німці, вірмени, татари. На той час відомими були ремесла кожевників, грабарів, сідельників, тульників, лучників, ткачів, клобучників (плели шапки і панчохи), шевців, гончарів, ковалів, золотарів, плотників.
З середини XIV ст. Львів набирає в основному торгівельний характер. Він стає "станцією" на торгівельних шляхах між Заходом і Сходом. Найвідомішим був чорноморський шлях.
Німці ввели нові галузі ремесла, зокрема, це – римарі, уздарі, рукавичники, поясники, сап'янники, полотінники, муконники, мечники, шабельники, ножівники, голкарі, котельники, циновники, слюсарі, рушникарі, годинникарі, цегельники, вапнярі, мулярі, каменярі, ткачі, столярі, бондарі, токарі, стельмахи. Німці, також, впровадили поділ праці і спеціалізацію в поодиноких галузях ремесел. Ремісники, згруповані в цехи, були змушені дуже добре знати своє ремесло і тому їх вироби були просто зразкові. Перші цехи з'явилися у Львові вже в 1425 р. було їх тоді 10, а в XVII ст. вже близько 30. Занепад цехової структури припадає на початок XIX ст. у зв'язку з появою більших підприємств. Так в 1814 р. залишилось лише 21 цех.
В 30-х роках XX ст. співвідношення торгівлі до промисловості у Львові було 4:1 на користь торгівлі. Так, зокрема, у 1935 р. було зареєстровано 7446 торгівельних підприємств, з них 763 – великі. Підприємств, які займалися скупом збіжжя, живих тварин, сирих шкір, всякої сировини та деревних матеріалів було 167, а тих, які продавали рільну сировину і рільничі продукти, смако-харчові вироби, одяг, меблі, господарські знаряддя, машини, хімічні вироби, папір, книжки, газети, твори мистецтва, залізні і металеві речі – 6242 (в тому числі 3022 харчових).
Промисловість Львова почала розбудовуватись з початку XIX ст. Малі виробничі підприємства продукували: карети, музичні інструменти, шовкові вироби, лікери, горілку, пиво.
У львівській промисловості працювало у 1931 р. 45308 робітників, з них 11526 жінок. З цього числа у великій і середній промисловості – 17%, а в дрібній і ремісничій – 37%. У 1939 р. на великих і середніх підприємствах працювало 11706 робітників. Ремісники, які в 1938 р. мали 6415 майстерень, давали працю ще 18885 особам. Ремесло групи: будівельну, деревну, металеву, шкіряну, харчову і особистих послуг.
З великих підприємств (станом на 1938 р.) у Львові було: 10 ливарень, 8 цегелень, 6 горілчано-лікерочних фабрик, 6 тартаків, 4 великі шоколадні фабрики, 3 гарбарні, 3 млини, 3 фабрики туток, 2 фабрики скла, 2 фабрики з виробництва вугільної кислоти, 2 фабрики ваг, 1 годинникарня (єдина на всю Польщу), фабрика бетонних виробів, газо-нафтових ламп, самохідних ресор, сикавок, фізкультурного і спортивного приладдя, гральних карт, добрив, виробів зі скла, рафінування нафти та ремонтні майстерні залізничних верстатів.
Після радянської окупації в 1939 р. основний напрямок у розвитку міста було зроблено на індустріалізацію. Так в кінці 1940 р. у Львові нараховувалось 256 промислових підприємств (не враховуючи військових заводів і підприємств сфери особистих послуг) з 30354 працівниками. Найбільше було металевих підприємств – 57, харчових – 52, хімічних, скляно-дзеркальних та будматеріалів по 29, деревообробних – 25, текстильних – 24, поліграфічно-паперових – 17, шкіряно-взуттєво-хутряних – 15.
Після німецької окупації у 1941 р. головним напрямком економічного розвитку стала відбудова ремесла. Так в травні 1942 р. вже існувало 5313 ремісничих підприємств, з них 58 німецьких (1%), 554 українських (10%), 942 польських (18%) і 3769 єврейських (71%).

Залізниця.

Першою залізничною лінією була лінія, проведена з Кракова через Перемишль у 1861 р. Та лінія проходила вздовж ріки Верещиці з малими відхиленнями і була підведень до місця, де тепер збудовано головний вокзал. Тоді це місце було віддалене від міста на 2 км. Наступною, стала лінія, що веде на південь до Румунії через Чернівці (1866 р.). В 1879 р. краківська лінія була продовжена на схід, до тодішнього австрійсько-російського кордону в районі Бродів і Тернополя. Четверту лінію було пущено в південно-західному напрямку в 1873 р. Вона сполучає Львів з Угорщиною через Стрий. Наступну лінію було збудовано в 1887 р. вона вела через Рава Руську до Белзця. Друге полотно лінії Перемишль-Львів передано в користування у 1891 р., а його продовження до Золочева у 1897 р. Наступною лінією стала залізнична магістраль, яка веде до Янова (1895 р.). В 1903 р. цю лінію продовжено до Яворова. Сьомою, за чергою, стала лінія, що веде в південно-західному напрямі через Самбір до Угорщини (1903р.). Хронологічно останньою лінією була лінія Львів-Стоянів-Луцьк (1910 р.).
В 1904 р., на місці давньої станції лінії Львів-Перемшль, було збудовано і введено в дію новий пасажирський вокзал.

Вода і водопроводи.

Як відомо, Львів розташований на європейському вододілі, тому проблема водопостачання була, є і буде актуальною.
Плани побудови перших водозабірників і водопроводів розробив німець Петро Штехен. І вже у 1404 р. підготовчі роботи по їх спорудженню. З часом мережа гравітаційних водопроводів розширилась, з'явились нові водозабірники. І вже на початку XX ст. у Львові нараховувалось 16 гравітаційних водопроводів.
Наступним кроком у забезпеченні потреб Львова у воді стало введення в дію водопроводу, який подавав воду з Волі Добростанської, розташованої на відстані 30 км на захід від Львова (1901р.). Починаючи з 1926 р. воду до Львова подають зі Шкла (7 км на південний-захід від з Волі Добростанської), а з 1928 р. з Великополя (3 км на південний-схід від з Волі Добростанської).
В 1930 р. загальна довжина водопровідної мережі дорівнювала 132 км, а в 1940 р. – 213 км.

Газ і електрика.

Львівська газова фабрика збудована у 1858 р. До 1930 р. вона виробляла світильний газ з кам'яного вугілля і водний газ з коксу. Після 1930 р. сюди було підведено газопроводи з Дашави і львівська газова фабрика перейшла на виробництво мішаного газу. В 1939 р. загальна довжина міських газопроводів становила 286.1 км, а кількість кінцевих користувачів газу – 4647. В цей рік було спожито 49 млн м3 газу.
Початок електричного освітлення в місті припадає на 1900 р. В 1907 р. було збудовано теплову електростанцію в районі Персенківки. На той час, вона займала площу 6.25 га. Спочатку як паливо використовувалось вугілля, а потім до електростанції було підведено газопровід з Дашави. Воду для потреб електростанції постачав потік Софіївка. Довжина міської електромережі – 159 км високої напруги і 192 км низької.
Починаючи з 1932 р. львівська електростанція почала передавати електроенергію містам навколо Львова. Окружна електромережа охоплювала 38 місцевостей. Загальна довжина позаміської лінії високої напруги становила 263 км, при 52 понижуючих трансформаторах.

Трамвай.

Львівський трамвай пущено в рух 1888 р., спершу як кінний, експлуатований фірмою "Соцієта Трієстіне Трамвай". Дві лінії забезпечували тоді комунікацію в місті і перевозили 1867000 осіб щорічно. В 1889 р. кінний трамвай розпоряджався 105 кіньми і 37 возами. Середня швидкість возів становила 6.4 км/год.
У 1894 р. фірма "Сіменс-Гальске" здала в експлуатацію електричний трамвай. Загальна довжина ліній становила 6.86 км, а парк нараховував 16 одиниць техніки. В 1899 р., коли електричний трамвай вже перевозив 5 млн осіб щорічно, постало питання про подальшу розбудову ліній, збільшення парку техніки, а головне про побудову потужної електростанції. Переломним роком у розбудові електричного трамваю став 1907 р., коли було пущено в експлуатацію нову електростанцію. За цей рік було перевезено 12 млн осіб. І саме в цей рік припинив своє існуванн кінний трамвай. В 1913 р. трамваєм було перевезено 32 млн осіб, а в 1940 р. – 64 млн. в 1940 р. трамвайної лінії становила 70.8 км.

Телефони.

Перші телефони для службового і особистого користування почали діяти у Львові в 1885 році. 18 грудн 1885 р. ’’Gazeta Lwowska’’ опублікувала список перших ’’абонентів Товариства Телефонів’’, серед них були: банки – 6, кантори – 2, торгові доми – 6, установи адміністративної влади – 7 (суди, прокуратура, поліція,краєвий відділ), мистецькі заклади – 3,фабрики – 5, залізниці – 3, готелі – 3, редакції – 3 (Dziennik Polski, Gazeta Narododova, Gazeta Lwowska),
пожежна охорона – 2, адвокати – 8, лікарі – 7, лікарні – 2, приватні особи – 16.
Телефонну службу очолював заклад телефонів. Телефонна служба працювала цілодобово. Перша адреса: театральний будинок, 3-й поверх, пл. Голуховських (тепер пл. Торгова). Замовлення приймали від 9 до 12 ранку і від 3до 6 пополудні.
В 1896 році Львів був телефонізований аж до передмість і почалася телефонізація на провінції. Значногорозвитку телефонному зв’язку надало відкриття в червні 1896 року телефонної лінії Краків-Відень.
До 1922 року телефонна служба підпорядковувалася Дирекції пошт і телеграфів у Львові. В 1922 році у Варшаві була організована Польська Телефонна Акційна спілка, її відділ у Львові мав ту ж назву з додатком: Управа Львівських Телефонів, адреса: Коперника, 34. 23 вересн 1925 року спілка одержала дозвіл магістрату м. Львова на будівництво власного будинку по вул. Сикстуській (тепер - П. Дорошенка), 26.

Вулиці, дороги та будинки.


Кількість,
шт.
Довжина,
км
Площа,
кв.м.
Вулиці, дороги та проїзди (разом) 1487 580.5 4588500
– дороги загально-міського значення 269.5 2598700
– дороги районного значення 155.9 1133800
– дороги місцевого значення, проїзди 155.1 8560030
Пішохідні доріжки та тротуари 938.4 2272100
Підземні переходи 12 0.432 7542
Пішохідні мости 2 0.195 547.5
Автомобільні мости 3 0.105 766
Шляхопроводи 12 1.112 427709
Вуличне освітлення 845.4
Житлові будинки 26807
Промислові споруди 26580
Зелені насадження (разом) 2172.81 га
– парки 638.52 га
– лісопарки 412.33 га
– ботанічні сади 58.60 га
– санітарно-захисні зони 431.92 га
– сквери 80.89 га
– бульвари 9.2 га
– вуличні насадження 71.8 га
– газони 468.45 га
– квітники 1.1 га