Джерело: ZAXID.NET
Львів грабують так, як грабував Хмельницький разом з татарами й разом з Москвою, як грабували шведи разом з Мазепою. Львів – це кінець історії...
Колись давно, ше будучи учнем училища, після перегляду фільму «Фаворити місяця» мені захотіло ся затримати настрій, навіяний в кінотеатрі. Я шпацерував вуличками і уявляв себе свідком подій, заінспірованих Іоселіані. Акція цього фільму відбувала ся і знімала ся в Парижі.
Я йшов Львовом, день переходив у вечір, моросив дощ і на вуличках майже не трапляли ся люди. Моя уява затримала ся на помаранчах. Тобто на кадрах із фільму, коли помаранчі розсипають ся і котять ся хідником. Стан тротуару і сірість радянського бруду на ньому повернули мене в реальність. Радянська реальність мені не подобала ся, вона не пасувала до мого Львова. Мій дідо народив ся у Львові за Галицької автономії (тобто за Австрії), і він не любив радянськості; мій тато народив ся у Львові за Польщі, він не любив радянськості; я народився у Львові за Радянської України і теж не любив радянськості.
Мені не подобало ся все, шо було радянське. Радянськість була естетично непривабливим етичним злом, робітничо-селянським доктринерством, яке допровадило Львів до катастрофи. З міста було вигнано більшу частину населення, тільки на підставі їхньої національності. Система будувала лад на підставі злої сторони людської істоти. Відбула ся повна декласація міської культури, міжлюдські стосунки було позбавлено етичного персоналізму.
Вештаючись Львовом, я розглядав фасади кам'яниць, я бачив на них сліди куль, таких свідоцтв було безліч, і я уявляв собі той останній бій мого міста. Я гордив ся вікнами львівських кам'яниць, бо вони викликали страх, були небезпечними, з них вилітала кара на тих, хто хотів позбавити львів'ян святого права на людське щастя.
Я любив слухати мову мого діда, мову нерадянських львів'ян. Любив спостерігати за ними, вони надто вирізняли ся серед радянської сірості, тому вони не мали шансів перетривати. Їхні індивідуальності і їхні анцуги, капелюхи і мельони, капелюшки і рукавички сформували мій стереотип львів'янина.
Літературна українська мова асоціювала ся мені з радянськістю більше, ніж мова російська. Мені важко було погодити ся з тим, шо мову львівської цивілізації має витіснити діалект селян полтавської губернії. Але це стало ся. Овочі стали хвруктами, городина стала овочами, брама стала під'їздом, пивниця стала підвалом, партер став першим поверхом, перший став другим, честь і сервус стали привітом, пляцок став пирогом, пиріг - вареником, щура обізвали свинею, тобто пацюком, а пьєц взагалі стали називати жіночим статевим органом малого розміру - пічкою...
Я тужив за ліпшими часами для мого міста. За славою столиці Червоної Руси - як міста цивілізації та освіти. За часами, коли мало чи не кождий ліпший львівський купець був доктором філософії, права чи медицини. За часами, коли Львівська Рада мала наймудріших патриціїв. Патриціїв, котрі після закінчення Краківського Університету студіювали на університетах Болонії, Падуї, Рима, Парижа...
Мені подобала ся леополізація: Кальба став Кальбчиком, Краус став Краузовським, нащадки Вольфганга Шольца стали Вольфовичами, а нащадки Вишньовського стали Амбреками, Ноги стали Педіанусами, а Генсьонки стали Ансерінусами, Мриглоди стали Сикстами, Смєшки стали Геласінусами. Дехто з львівської цехової братії став писати ся: Трясиголова, Козимлєко, Піщимуха, Нерановстав, Моришкапка. Німецькі ж будівничі дістали прізвища: Прихильний, Жичливий, Справний...
Нема Радянського Союзу. Відродила ся Україна, а з нею феодалізм і гетьманщина, руїна і махновщина. Львів грабують так, як грабував Хмельницький разом з татарами й разом з Москвою, так, як грабували шведи разом з Мазепою. Майбутнє Львова таке саме, як майбутнє Сум. Сумно. Нас не колонізують Австріяки, ми вже не станемо однією з Европейських столиць, не виборемо собі автономії, до нас не приїдуть з Відня і Праги малярі і скульптори, професори й інженери. Отто Вагнер не буде проектувати Галицького Сойму. Ми вже не станемо заможніші за рахунок львівської підприємливості і карпатської нафти. Зі Львова втікатимуть малярі і скульптори, професори й інженери...
Ліпші часи залишили ся в минулому, і вони були пов'язані з іншими державами. Так стало ся, шо народи, які розбудовували місто, втрачали свої Батьківщини. Львів втрачав свої Батьківщини. Львів - це кінець історії. Львів приречений на ностальгію.
Шановні пані, панни, панове - перепрошую, шо непотрібно забирав у вас час. Даруйте за стиль. Вибачте за мої «Я» і «МЕНІ» майже в кожному реченні!

Довідка ZAXID.NET
Володимир Костирко - львівський художник-концептуаліст.

Фото з сайту www.vgolos.com.ua
Volodymyr Kostyrko для ZAXID.NET