В блозі “Мій Львів” зібране все цікаве, що пов’язане зі Львовом і його історією. Наповнення береться з інтернету, книжок, журналів, пліток, вулиць, прогулянок, новин, телебачення, оповідань, переказів, одним словом – звідусіль.
Мій Львів шукає нового власника . В групу "Мій Львів" входить: mylviv.com, mylviv.org, mylviv.biz, my.lviv.ua, my.lviv.pro, mylviv.com.ua, mylviv.in.ua, mylviv.blogspot.com, представництва в соціальних мережах, ресурс самостійних публікацій анонсів і афіш подій у Львові - AFISHA.LVIV.PRO. Для зв'язку скористайтесь, будь ласка, нашими контактами.

Все про "поляки"

ІЗ СПОГАДІВ ПРО ЛИСТОПАД У ЛЬВОВІ

ІЗ СПОГАДІВ ПРО ЛИСТОПАД У ЛЬВОВІ (Степан Салик, кол. дивізійник): "Мені тоді було шістнадцять років. Вдома я був найстарший. Жили ми у Львові при вул. св. Петра, бічна Личаківської, напроти церкви св. Петра і Павла. Дуже добре пригадую 1 листопада 1918 р., коли нам мати сказала, що Австрії вже «нема» і що кінець війні. На ратуші на ринку повівав вже український прапор. Мого батька ще тоді не було дома. Як старшину австрійської армії в резерві, його покликали до війська 1914 року. Спочатку він був на фронті в Карпатах у сусідстві Українських Січових Стрільців: Тухля, Славсько, Гребенів, Гольвецько, а опісля — на Волині. Мати просила нас молитися, щоб батько щасливо вернувся додому. Того дня — 1 листопада — ми всі побігли на ринок, щоб зблизька побачити синьо-жовтий прапор, який високо на ратуші майорів у проміннях раннього сонця. Велика радість огорнула нас усіх. При вході до ратушу українські вояки з австрійської армії, із синьо-жовтими пов'язками на раменах...

Поляки у Львові

Автор: Роман Лозинський Поляки як міф Повоєнне радянське покоління про поляків у Львові знало дуже мало. Для тих, котрі народилися в місті у 60-70-х роках ХХ століття, вони були майже міфом, причому негативним. Поляки у свідомості радянських львів’ян стійко асоціювалися із “буржуазно-поміщицькою” Польщею. яка століттями поневолювала Галичину та постійно дискримінувала українське населення міста. Оце й усе, принаймні більш нічого не писали в радянських книжках з історії Львова, іншого у школах не вчили. Звичайно, були ще недіючі польські костьоли та красиві гробівці на Личаківському цвинтарі, з викарбуваними на них звучними польськими іменами та прізвищами. Були катедра та костьол на Личаківській, біля яких декілька разів на рік збиралися чоловіки та жінки старшого віку, а ще – дві польські школи, про існування яких багато львів’ян дізнавалися випадково, натрапивши на них під час прогулянок містом. Були й самі поляки, які час від часу давали про себе знати в товаристві, але найчастіше люди не підозрювали, що вони поляки, бо ж...