Джерело: http://bykhim.lviv.ua/ [1]


Зміст

Вступ

  1. Історична довідка

  2. Львівські адреси Івана Франка

  • Студентські роки

  • Роки подружнього життя

  1. І.Франко і Львів

  • Залізничний вокзал

  • Музей Івана Франка

  • Центральна частина міста

  • Личаківське кладовище

  1. Львів у творчості Івана Франка

  2. Бібліографічний словник

  3. Список використаних джерел та літератури

Вступ

Львів – місто Івана Франка. Тут він прожив 40 років із шістдесяти, тут залишив про себе пам’ять, що житиме вічно.

Перший зв’язок Івана Франка зі Львовом з’явився навесні 1874 року, коли юний поет надіслав свої вірші до журналу „Друг”, де вони були надруковані в травні 1874 року. Через рік Іван Франко прибуває до Львова.

Це місто він любив, проклинав, тужив за ним, коли був у розлуці, називав рідним. Вже інші назвуть це місто кафедральним містом Івана Франка. Він був першим професійним українським письменником, який відважився жити з раці рук. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті. Мав замість того Львів і слова для нього: „І підеш ти в мандрівку століть з мого духа печаттю”. Отже і ми починаємо віртуальну подорож вулицями Львова, які пам’ятають Івана Франка.

1.Історична довідка

У 1875 році Іван Франко закінчує гімназію і вступає до Львівського університету на філософський факультет. Навчальна програма факультету відповідала програмам філологічного та історичного факультетів. Франко є слухачем лекцій з української та класичної філології. Вступив і до „Академічного кружка”. У 1877 р. Франка, запідозреного в приналежності до таємних соціалістичних організацій, заарештовано. З 12 червня 1877 до 5 березня 1878 р. він перебував у в’язниці.

У листопаді 1879 р. після короткої військової служби І.Франко співпрацює з газетою „Praca”, редактором якої був Йосип Данилюк. 1 березня 1880 р. від’їжджає у Коломию, де його знову заарештовано. І лише у січні 1883 р. Іван Франко остаточно повертається до Львова, працює в газеті „Діло”, журналі „Зоря”. У травні 1886 р. одружується в Києві з Ольгою Хорунжинською і разом повертаються до Львова.

У 1894-95 рр. Іван Франко – доктор філософії, клопотався про надання йому посади доцента кафедри української мови і літератури в університеті. 22 березня 1895 р. він прочитав лекцію про поему Т.Г.Шевченка „Наймичка”. Проте І.Франка не допускають до викладацької роботи.

Ціле десятиріччя (1887-1897 рр.) віддав письменник журналістській праці в газеті „Kurier Lwowski”. З 1895 року І.Франко працює у Науковому Товаристві імені Т.Г.Шевченка, лідер Української Радикальної партії.

28 травня 1916 р. у Львові перестало битися серце Каменяра.

2. Львівські адреси Івана Франка

Студентські роки

  • Вулиця Грушевського, 4 – у 1871 р. носила назву Св. Міколая, на ній знаходилася споруда Львівського університету.

  • Вулиця Гліняньска,13 (зараз вул. Д.Донцова) – перша львівська адреса Івана Франка.

  • Пл. Галицька, 7 (будинок не зберігся) – початок 1876 року.

  • Вул. Скарбковска,27 (зараз – вул. Л.Українки) та Личаківська, 18 – помешкання М.Павлика, в яких зупинявся І.Франко.

  • Площа Бенедиктинська,1 (пл. Вічева) – жовтень 1876 р. ( з інших джерел – січень 1877 р.)

  • Вул. С.Баторія, 5 ( вул. Князя Романа) – приміщення суду і тюрми, в якій перебував І.Франко. На будинку – художньо-меморіальна дошка (автор – художник А. Галян).

  • Вул. Кляйновска ( вул. Каменярів) – у 1978 р. на будинку відкрито горельєфну композицію з написом: „В цьому будинку жив з 1878 до 1879 року великий український письменник, учений та громадський діяч Іван Якович Франко”.

  • Вул. Галицька, 6 – 1879 р., мешкає у студента юридичного факультету С.Барановського.

  • Вул. Вірменська, 29 – 1880 р., мешкає у редактора газети „Праця” Й.Данилюка.

  • Вул. Ліндего, 3 (вул. Ф.Ліста) – 1883 р., квартира майбутнього архітектора В.Нагірного.

Роки подружнього життя

  • Вул. Голембя, 9 ( вул. Л.Глібова) – у 1886 р. І. Франко разом з Ольгою Федорівною Хорунжинською винаймає помешкання. Треба було платити щомісяця 30 корон, у той час як заробіток І.Франка в 1887-88 рр. у газеті „Kurier Lwowski” становив – 75 корон.

  • Вул. Стрийська, 6 - жовтень 1887 р.

  • Вул. Зиблікєвіча, 10 (вул. І.Франка,32) – листопад 1887 р., на цій квартирі народилися діти поета – сини Тарас, Петро та донька Анна. Тут Іван Франко редагував журнал „Народ”, приймав друзів – Лесю Українку, Михайла Коцюбинського.

  • Вул. Стежкова ( частина сучасної вул. Саксаганського) - кінець 80-х – початок 90-х років.

  • Вул. Глибока, 7 – вересень 1893 р. – липень 1895р. – будинок не зберігся.

  • Вул. Кшижова, 12 (вул. Ген. Чупринки ) – вересень 1895 р. – остання наймана квартира Франків.

Цікаво знати:

Сучасник Івана Франка Денис Лук’янович написав статтю „Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах”, в якій вперше описав його життя в різних куточках Львова. Стаття була надрукована у львівському журналі „Жовтень”, №6 за 1945 р. на сторінках 54-58.

3. І.Франко і Львів

Залізничний вокзал

Львівська магістраль – найстаріша залізниця України. У жовтні 1861 р. було завершено будівництво вокзалу у Львові. „Цю одну з найкращих споруд в Європі, довжина якої 70 сажнів, а ширина 10 сажнів” неодноразово бачив Іван Франко, перебуваючи у Львові, але ще не міг скористатися залізницею так як напрямку на Коломию ще не було.

Однак, подорожуючи до Великої України у Київ, скористався лінією Львів – Підволочиськ, що була відкрита у вересні 1873 року., а з 1884 р. І.Франко подорожує до рідних місць залізничними шляхами Львів – Стрий, Дрогобич – Борислав, Станіслав – Гусятин.

Разом з родиною і часто у товаристві знайомих бував на Чортових Скелях поблизу Винників, відвідував Брюховичи, Янів, їздив потягом до Жовкви, де у с. Скварява жив Йосип Олеськів – молодий письменник. Працював у Крехівському монастирі над рукописами і стародруками, які використовував при написанні досліджень „Варлаам та Йоасаф” та „Акоприфи і легенди з українських рукописів”.

Допомогла залізниця І. Франкові, коли як кандидат у депутати парламенту Австрії, він побував у Перемишлі, Добромилі, Мостиськах. 6 жовтня 1895 р. у Перемишлі Франко був затриманий агентом поліції і насильно привезений потягом до Львова. На жаль, тоді його не обрали до парламенту.

У зв’язку з 40-річчям літературної діяльності І.Франко перебував у ряді міст і містечок Галичини. Ось як описує сучасник зустріч у Золочеві 1911 р.: ”Золочів прийняв його урочисто. ...На вокзалі було багато народу – старих, молодих, гімназистів...”

Сучасна монументальна споруда Головного двірця Львова була віддана місту до експлуатації 26 березня 1904 року. З деякими змінами вона збереглася до сьогодення. Востаннє сходами центрального входу в залізничний вокзал Іван Франко крокував у 1914 році, напередодні початку І Світової війни. Згадує донька письменника Анна Франко: „ У 1914 році тітка з Києва вислала мені запрошення. Тато хотів провести мене до Києва (був вже давно важкохворим). Жандарми на російському кордоні не радили йому їхати. Я поїхала сама. Більше тата не бачила...”

Музей Івана Франка.

Про життя Івана Франка у Львові, про його мандри по різних львівських квартирах написано чимало. Відомо, що письменник перед поселенням у власній хаті змінив більше десяти помешкань. Сім’я була доволі велика: дружина Ольга Федорівна, четверо дітей – сини Андрій, Тарас, Петро, донька Анна.

  • У 1900 році Іван Франко викупив на околиці Львова, яку називали Софіївкою (на вулиці Вінцента Понінського,4) 9 сотих землі і розпочав будівництво своєї вілли.

  • У цій місцевості біля Стрийського парку колись стояла стара цегельня, було пасовисько для худоби – тут проживала біднота. На придбання земельної ділянки та будівництво дому використовувалися гроші, подаровані І.Франкові громадськістю з нагоди 25-ліття ювілею його літературної праці, а також посаг дружини письменника.

Це цікаво:

Грошей на будівництво бракувало. Довелося взяти 4% позику в Банку крайовому королівства Галичини і Володимерії – 1200 корон. І.Франко не зміг повернути борг. Його виплатив у 1923 р. син Тарас.

Вілли Івана Франка та Михайла Грушевського планувалися одним архітектором.

  • Святкове відкриття музею відбулося 10 жовтня 1940 року о 8 годині вечора. На відкриття прибули сучасники І.Франка – В.Щурат, Кирило Студинський, Філарет Колесса, Денис Лук’янович, Володимир Дорошенко, Михайло Тиршаківець, Марія Деркач. Усього участь у святі взяли 60 осіб.

Історія музею в датах і фактах

  • 26 січня 1940 р. – за ініціативи Спілки радянських письменників України, народний комісаріат освіти прийняв постанову про відкриття у Львові в будинку письменника літературно-меморіального музею Івана Франка.

  • 10 жовтня 1940 р. – відкриття музею Івана Франка.

  • Перший директор – Петро Франко, депутат Верховної Ради Радянської України.

  • У штаті музею було 12 працівників, у тому числі три наукових: Ірина Радловська, Марія Струтинська, Федір Кулечко.

  • Про організацію музею написана стаття Марії Струтинської „Як ми організовували музей”.

  • Садибу музею було розширено за рахунок територій, які належали М.Грушевському та власнику фірми „Поташ”.

  • 29 червня 1941 року до будинку директора музею прибули працівники КДБ і забрали його. Доля Петра Франка невідома.

  • Під час війни музей не діяв. Під керівництвом М.Деркач експонати були перевезені до Національного музею.

  • У 1941 - 1944 роках музейною садибою опікалася Софія Дутко, яка разом з сином проживала у підвальних приміщеннях.

  • У травні 1944 року на подвір’я музею впала радянська бомба. Будинок Івана Франка було пошкоджено.

  • У 1944 році директором музею став Петро Сільверстович Карманський.

  • У 1947 – 1949 роках директором музею працював Тарас Іванович Франко.

  • У 1970 – 1990 роках музей очолював Семен Васильович Стефаник.

  • З 1993 року директор музею Роман Горак – письменник, дослідник життя і творчості Івана Франка.

Центральна частина міста

  • Губернаторські вали. Будинок НТШ. Бібліотекою довгий час завідує М.Павлик. До 1907 р. Іван Франко працював у редакції Вісника НТШ. Згідно зі своїм заповітом Іван Франко передасть бібліотеці НТШ найдорожче – власну бібліотеку.

  • Споруда Успенської церкви. Поруч – сірий будинок, в якому мешкали священики. На другому поверсі було помешкання Ольги Рошкевич – першої любові Івана Франка.

  • Навпроти – будинок страхового товариства „Дністер”. Там був закладений „ювілейний дар”, зібраний народом у 1913 році для Івана Франка. Сума дорівнювала 27 тисячам корон. З початком І Світової війни гроші десь зникли.

  • Галицька площа. Бойківська кам’яниця – перше помешкання Івана Франка. У 1880 році до приїзду Франца Йосифа бойківська кам’яниця була знесена. У підвалах будинку синьовидські бойки зберігали яблука та груші. Саме тут І.Франко написав драму „Три князі на один престол”. У 1911 році за проектом чеського архітектора Боубліка на цьому місці було споруджено модерновий будинок.

  • Вулиця Князя Романа. Будинок Окружного суду. Тут Іван Франко відбував ув’язнення протягом 9 місяців, коли був вперше арештований на Бенедиктинський площі. Холод у камері був такий, що волосся примерзало до стіни. У 1889 році старий будинок суду і тюрми знесли.

- На вул. Панській, 11 ( тепер – вул. І.Франка) на другому поверсі мешкала Целіна Журовська – палка симпатія І.Франка. У 1896 році вона одружилася з Лукашем Зигмунтовським.

  • Недалеко від Університетської споруди на початку сучасної вулиці Саксаганського, колись знаходилася вул. Стежкова, посередині якої біг струмок, що починався у парку Залізна Вода. Саме в тому помешканні в кінці 80-х на початку 90-х років XIX ст. Франко написав збірку „В поті чола”, поему „Смерть Каїна”, повість „Лель і Полель”, а для своїх дітей – „Лиса Микиту”.

  • Пл. Міцкевича, 1 - готель „Жорж”. У старій споруді готелю був зал „Фронзін”, який не зберігся. Його часто орендувала українська театральна трупа, яка не мала власного приміщення. 21 березня 1876 року тут було поставлено п’єсу „Три князі на один престол”, одну з ролей виконував сам Іван Франко. У 1893 р. здійснена постановка п’єси „Украдене щастя”. Готель став місцем урочистого відзначення 25-річчя літературної діяльності Івана Франка. За пам’ятником А.Міцкевичу на місці кам’яниці Шпрехера (Будинок книги) знаходилася кам’яниця з кав’ярнею „Монополь”, в який письменник в обідній час за кавою знайомився з львівської пресою.

  • Пл.Ринок,1. У Ратуші 14 грудня 1890 року на зборах виборців Львова Франко виголосив промову про загальне виборче право; 26 квітня 1891 року прочитав лекцію на тему „Сила землі в сучасному романі”.

  • Вул. Театральна. У Народному Домі (архітектор Шмідт) знаходилася редакція „Друга”, а також бібліотека та архів Євгена Петрушевича. У 1875 р. у Львів приїхав вчитись Ярослав Рошкевич, який вчився у академічній гімназії, що розміщувалася у Народному Домі. Тут же згодом вчилися і сини письменника – Петро та Андрій. Навесні 1876 року до Львова приїхала сестра Я.Рошкевича Ольга, з якою І.Франко познайомився на балу, влаштованому студентським товариством „Академический кружок”. Саме Ользі Франко присвятив свою першу збірку „Баляди і розкази”. У 1876 році Франко просить руки Ольги, але до офіційних заручень не дійшло.

  • Бенедиктинська площа № 1. Із січня 1877 року Іван Франко – вбогий піднаймач однієї кімнати прачки Йосифи Федоровички, яка займала тісну кімнату з кухнею на другому поверсі. У 1956 році встановлено меморіальну дошку, яку замінено у 125-ту річницю з дня народження письменника (ск. Д.Крвавич, арх. М.Федик)

  • Театр графа Скарбка (Український драматичний театр ім.М. Заньковецької) – тут святкували ювілей – 25-річчя діяльності письменника.

  • Вул. Городоцька. Тюрма „Бригітки” влітку 1889 р. тут перебував Іван Франко. Це було його третє ув’язнення. Причина – звинувачення у шпіонажі на користь Росії.

  • Вул. Петра Скарги, 2а ( тепер – вул. Є.Озаркевича). Споруда колишнього притулку для вояків та виздоровців УСС. Опікувався лікарнею доктор Б.Овчарський. Взимку 1915 року до лікарні потрапив Іван Франко. Саме тут він написав свій останній вірш „Не мовчи, коли гордо пишаючись”, присвячений Зоні Юзичинській, своїй опікунці, що доглядала за ним.

  • Пл.Св.Юра. Митрополичі палати. Напередодні І Світової війни Митрополит Андрей Шептицький зустрівся з письменником. Відбулася жвава дискусія на тему дослідження про Йосафата і Варлаама.

  • Вул. Кляйнівська, 4 ( суч. вул. Каменярів). Тут на квартирі М.Павлика Франко займав фронтову кімнату з кухнею. Напроти будували дім. Франко написав оповідання „Муляр”. Тут з’явилась поезія „Каменярі”.

  • Парк ім. І.Франка. 28 грудня 1879 р. молодий письменник був учасником загальноміських зборів робітників у парку, який тепер носить його ім’я.

  • Пам’ятник І.Франкові. 8 січня 1940 р. Львівському університету присвоєно ім’я Івана Франка, а 31 жовтня 1964 року відкрито монумент – пам’ятник І.Франку. ( скульптори В.Борисенко, Д.Крвавич, Е.Мисько, В.Одрехівський, Я.Чайка, архітектор А.Шуляр)

Личаківське кладовище

Історична довідка

Цвинтар виник у 1786 році, коли згідно з декретами австрійського цісаря Йосифа П 1783-84 рр., було ліквідовано цвинтарі навколо церков і костелів у центрі Львова.

Протягом 200 років територія кладовища постійно зростала і тепер становить біля 40 га, що складають 82 поховальних поля. У П-й половині XIX ст. заходами керівника ботанічного саду Львівського університету К.Бауера і його наступника Т. Тхужевського територія кладовища була перетворена на гарний парк. У 1875 році із матеріалу зруйнованих пам’ятників за проектом архітектора І.Дрекслера збудовано дві вхідні брами в неготичному стилі.

Над Личаківським надгробками працювали талановиті львівські скульптори, представники класицизму: Гартман Вітвер, Антон і Ян Шімзери, ПаульПауль Ойтел’є, а пізніше Абель Марія Пер’є, Юліан Марковський, Тадеуш Баронч, Парис Філіппі, Леонард Марконі, Григорій Кузневич.

Ухвалою Львівської міської Ради народних депутатів від 10 липня 1990 р. територію цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником.

Личаків – місце вічного спочинку провідників української культури – ровесників і побратимів Івана Франка: літераторів, діячів науки, музичної і театральної культури.

Обставини смерті та поховання.

  • Весною 1916 року стан здоров’я І.Я.Франка значно погіршився. Перебував у цей час поет в притулку для Українських Січових Стрільців, який знаходився на вул. Петра Скарги, 2а. За поетом доглядав його племінник Василь, син брата Захара. Кімната знаходилась на другому поверсі, а вікна виходили на подвір’я. Іван Якович почував себе дуже погано – пухли ноги, відмовляло серце, були немічними руки. За два тижні перед смертю, Франко пішов додому через все місто пішки в супроводі Василя. І.Франко залишився зовсім без рідних: сини воювали на фронтах, дочка поїхала до Києва, дружина потрапила у лікарню.

  • Про смерть було оголошено в газеті “Діло”. Першими, хто прибув, були двоє гуцулів-вояків. Одним з них був Шекерик-Доників. Карло Бандрівський – друг поета зі студентських часів, зайнявся організацією похорону поета. Герміна Шухевич прислала вишиту сорочку свого померлого чоловіка. В ту сорочку і стареньке вбрання і був одягнутий Іван Франко.Ольга Роздольська та К.Бандрівський на Личаківському цвинтарі узгодили місячну оплату та тимчасове поміщення покійного в чужій, великій гробниці, у якій було місце для 6 домовин. Відправляв під час похорону о. Гургула з Волоської церкви.

  • Михайло Лозинський згадує: “10000 учасників похорону вирушили з вулиці Понінського понад Стрийським парком через площу Св.Софії, вулицями Св.Миколая та Академічною через Бернардини вулицею Пекарською на Личаківське кладовище. Труну несли українські січові стрільці. Співав хор під керівництвом Василя Барвінського. Поховальний караван прибув до кладовища о восьмій годині вечора. Перед покладанням труни у гробівець, з промовами виступили: сотник УСС Зенон Московський, Олександр Колеса, Михайло Лозинський, Кирило Трильовський, Федь Федорців, Орися Величківна, Микола Ганкевич, Сидір Твердохліб. О 10-й вечора всі розійшлися.”

  • Зі спогадів Ольги Роздольської: “Коли у 1933 році куплено було для Івана Франка власну землю, до мене звернувся Іван Труш, щоб я пішла розпізнати труну, яку ми купували разом з Карлом Бандрівським (сам Бандрівський на той час вже помер). Але всі домовини запаяні, довелося їх розкривати. У першій – військовий у мундирі. Коли відкрили другу домовину то ні по одягу, ні по тому, що там було ми не могли пізнати Франкової домовини, пізнали лише по хустині, якою підв’язали обличчя померлого, вона знаходилась під подушкою”.

  • У 1917 р. Карло Бандрівський, виконуючи останню волю письменника передав його архів і бібліотеку до Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Спорудження пам’ятника

  • 2 травня 1916 р. Перестало битися серце великого Каменяра. І лише у травні 1933 року на новому місці перепоховання було відкрито пам’ятник Іванові Франкові за проектом архітектора з Наддніпрянщини Сергія Литвиненка. Земля Личакова прийняла в свої обійми і рідних поета – сина Андрія та дружину Ольгу.

  • Ольга Франко (з Хорунжинських) – похована поряд з всесвітньо відомою співачкою Соломією Крушельницькою на полі № 4. 17 липня 1941 року її ховали Марія Деркач, Федір Кулечко, Софія Дудко, Ліда Кедринська та ще кілька чоловік.

  • Андрій Франко (1887 – 1913 рр.) похований на полі № 66. Місце поховання визначено недавно молодим істориком Орестом Дзюбаном. Відновлена земляна могила з дерев’яним хрестом і табличкою.

4. Львів у творчості Івана Франка

  • Майстерні описи Львова та його околиць знаходимо у ряді Франкових творів – поемі „На Святоюрській горі”, повістях „Лель і Полель”, „Для домашньо-

го вогнища”, в оповіданнях „Гриць та панич”, „Герой поневолі”.

Фрагменти повісті „Лель і Полель” – „На Пелчинських горах (Цитадель) дітки любили спільні прогулянки на тернівки, печериці, глаголові, ягоди, при нагоді також на картоплі, моркву, брукву... У Вулецькому ліску (масив у районі вулиці Сахарова) знаходились городи та грядки”.

Як і автор, головний герой повісті Гриць Калинович мешкав на Голуб’ячій вулиці під охороною Цитаделі. Іван Франко тут помиляється. Адже у 1848 році на горах ще не було військової фортеці.

Франко подає опис кармелітської тюрми. Опис казні № 44 та тюремну пісню, яку можливо і сам чув:

Кому світить сонце, я й сонця не знаю,

Моєму нещастю не буде вже краю.

Я сиджу в в’язниці і терплю неволю.

Плачу й нарікаю на нещасну долю.

5. Бібліографічний словник

  • Бандрівський Карло (1855 – 1931) – навчався разом з І.Франком у Дрогобичі та Львівському університеті.

  • Верхрацький Іван (1846 – 1919) – природознавець, учитель І.Франка у Дрогобицькій гімназії.

  • Кульчицька Марія (1832 – 1872) – мати Івана Франка

  • Лозинський Михайло (1880 – 1937) – правник, редактор газети „Діло” та „Ради”. Вивезений, помер на Уралі.

  • Литвиненко Сергій (1899 - ?). У 1924-29 рр. навчався у Краківській Академії Мистецтв. У1930 році навчався у Парижі. З 1931 до 1944 р. працював у Львові. Автор пам’ятника на могилі Івана Франка.

  • Павлик Михайло (1853 – 1915) – український письменник, член НТШ, соратник І.Франка. Разом з Драгомановим організував першу в Україні політичну партію – Радикальну. Редактор часопису „Друг”. Похований на Личаківському кладовищі.

  • Роздольська Ольга – дружина фольклориста та етнографа Осипа Роздольського (1872 – 1945), авторка спогадів про І.Франка.

  • Рошкевич Ольга (1855 – 1935) – наречена Івана Франка. Одружилася з Озаркевичем – братом письменниці Наталії Кобринської.

6. Список використаних джерел та літератури

Основна література

  1. Винничук Ю. Львівські кав’ярні – Л., 2001 р.

  2. Гнатюк М. Спогади про Івана Франка. – Л.,1997 р.

  3. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Цілком нормальна школа. - Л.,2001 р.

  4. Енциклопедія українознавства. Том I, IV, X

  5. УРЕ. Том I, XII, XIII, XIV, XVIII

  6. Пархоменко М. Іван Франко – студент Львівського університету. – Л., 1956 р.

  7. Бонь В., Стець З. Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Львові. Путівник. – Л.: Каменяр, 1972 р.

  8. Іван Франко. 20 т. – К., 1956 р.

  9. Іван Франко у спогадах сучасників – Л., 1972 р.

  10. Імена видатних людей у вулицях Львова – Л., 2001р.

  11. Лупій Г. Личаківський цвинтар – Л., 1996 р.

  12. Личаківський цвинтар. Схема. Мапа ЛТД. 1992 р.

  13. Спогади про Івана Франка. – Київ., Дніпро, 1981 р.

  14. Штортюк В. По Франківських місцях. На допомогу керівникам екскурсій і походів – К.,Радянська школа, 1957 р.

  15. Шляхами Івана Франка на Україні.Путівник, упорядник М.О.Мороз. – Л., 1982 р.

Періодична преса

  1. Лукянович Денис Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах // Жовтень, 1945 р., № 6, ст. 54-58

  2. Роздольська Ольга Спогад про поета. // Наші дні, 1942 р., № 6, ст.2

  3. Галицька Брама. Музей Івана Франка. 2000 р., № 10

  • Горак Р. Остання подорож, ст.5-8

  • Старак О. Надія і вічна тривога Івана Франка, ст.12-13

  • Горак Я. Таємниці одного портрету, ст. 11

  • Бонь В. 60 років львівському літературно-меморіальному музею Івана Франка, ст.2-3

  1. Високий замок, 2003 р., № 368

Інформація підготовлена:

Аліса Васільєва – методист ІМЦО м. Львова, вчитель-методист СШ № 43 м. Львова, керівник гуртка „Львів’янин” (конт. тел. 75 19 47, моб. тел. 80974787991)

Ольга Артеменко – методист Центру творчості дітей та юнацтва Галичини (моб тел. 80974367244)

Даний матеріал використовується як навчальний екскурсійний маршрут для вчителів та школярів м. Львова та може бути адаптований для всіх вікових груп.