Джерело: http://www.leopolis.info/ [1]
Місто просто так не постає. Хтось мусів прийти на цей пагорб і оселитися з цілком конкретною метою – жити тут і вижити тут. Міста зявляються не спонтанно. Міста – це обдумане насильство над простором. Це штучні творіння людей ціною наруги над незайманими природою і площею. Місто – це нова якість, в якій людина мусить відмовитися від повної свободи та інстинктивних звичок. У цьому є засадничий, хоча й примітивний поділ: місто – це не село.
Якщо село покликане вберегти максимальний контакт людини з природою, то місто покликане для цілком протилежного – природній людині навязати цивілізаційні (а значить неприродні) правила співіснування. Гладка ванна на восьмому поверху панельного будинку, суцільна бруківка навколо, травяні газони (якими заборонено тупцюватися), світлофор, промзона, тролейбус-трамвай, притишені розмови в кавярнях, робочий графік від 9-ї до 18-ї – усе це МІСТО. Усе це – добровільна угода людей, які захотіли організуватися в щось дуже умовне з метою самообмеження. Місто вимагає від свого мешканця пожертви. Чим природніша людина в місті, тим гіршим є місто. Це до теми про те , чи хорошим містом є Львів.Можна цілком зрозуміти Богдана-Ігоря Антонича, який був сином священика і який приїхав до омріяного міста, натомість побачив тут борделі, казино, а ще «дубове листя, терези купців, цигани, щоденний гамір і щоночі вічні зорі». Якими б вічними зорі не здавалися з міського балкону, місто стає містом якраз завдяки своїй ненормальності і штучності. Ось чому древні люди, аби якось облагородити свої міста (свої дітища), придумували для них патронів із лику святих та великомучеників. Цей самообман допомагав бодай позірно виправдати факт існування міста – неприроднього місця, в якому люди погоджуються жити ключиця-в-ключицю і все природнє (вода, відходи, опалення) переводити в грошовий еквівалент. Сучасний Львів далеко не пішов – навіть зараз тотальним для Львова є міф про лева чи левів (які у цій місцині зявилися хіба що з приїздом рухомих зоопарків), і цей міф у чарівний спосіб зафарбовує Львів і додає цьому місту певного шику. Але це – самообман. Чи радше самовиправдання, аби місто здобуло легендарні підстави вважатися онтологічно особливим. Львів – місто, безумовно. Тобто – не село. Невже?Ключове питання сьогоднішнього Львова – чи є він місто як феномен, а чи, може, Львів є просто-напросто великим населеним пунктом із великою кількістю населення, яке лише споживає місто, але не формує його? Пропоную пильно поспостерігати за Львовом і сучасними львівянами. „Іду на хату” – молодіжний сленг видає істинну природу левової частки молодих львівян: вони мислять як мешканці сіл, які направду живуть у хатах, а не забетонованих квартирах. „Я за півгодини буду в місті”, - повсюдно чути в маршрутках, які зєднують центр міста з його околицями, і ця фраза видає кожного, хто ментально не є міщанином. Та найкрасномовніша ілюстрація – Львів на вихідних. Він наполовину порожній. Львівяни розїхалися „на село”. На село – це додому. Кожен другий-третій львівянин щодня прокидається, чистить зуби, нашвидкоруч запихує в себе харч, мчить на роботу, під вечір проїжджає повз Оперний театр і наніч знову потрапляє в одекоровану чотирикутну клітку під назвою „рідний дім” – і вважається львівянином. У робочі дні. Однак на вихідних він шукає нагоду відпочити від міста і втекти від нього. Оце „втекти від Львова” – це найкращий доказ того, що львівяни – не міщани. Для них місто – це чужа і вимушена атмосфера на щодень, але не для душі. Такі львівяни своїх дітей змалку вчать не приростати до Львова і не асоціювати себе з ним. Ці неміські львівяни дуже точно вловлюють базову суть міста. Для них місто Львів – це направду машини, техніка, труби, комунікація, дроти, електрика і так далі. Якщо ти цього не сприймаєш як свій обраний світ, то ти не міщанин, а отже, ти просто егоїстичний споживач міста. Тому питання „чи є львівяни справжніми міщанами” має дуже скептичну відповідь.Та, власне кажучи, щО робить місто містом? Місто продукує певний дух і ідеологію. Усі критерії міста можна зреферувати в один дуже простий пункт - місто обєднує в собі різних людей із різними світоглядами. В селі інакодумство – це шлях до публічної інквізиції. Натомість місто має унікальне покликання стати котлом із толерантності та здорового космополітизму. Для того, аби місто виконувало цю цивілізаційну асимілятивну функцію, воно повинно складатися з різних прошарків населення. Тобто місто є чітко вираженим містом тоді, коли воно є розмаїте своїм населенням. Тепер стає зрозуміло, чому Львів був справжнім містом 100 років тому і чому цей титул деноміновується в сьогоднішні дні. Старий Львів мав єврейсько-німецько-польсько-українське обличчя, і цим він був цікавим і феноменальним. У старому і навіть радянському Львові стрімко розвивалися субкультури яксамраз завдяки неоднорідності Львова.Натомість сучасний Львів – сірий. Сучасний Львів не має не те що кілька впізнаваних облич – він навіть не має одного. Якщо образно, то Львів перетворився у населений пункт „ексів”. Екс-селяни вперемішку з екс-радянськими людьми, яким важко живеться. Типовий львівянин – це новоспечений львівянин. Це гість із села у першому-другому коліні, який ніколи не зможе зрадити свого походження і природньої для нього сільської ментальності. Оскільки ядро „львівськості” розмите історичними катастрофами (виселення людей і насильницька заміна львівян на приїжджих), то, відповідно, Львів не може „перетравити” селян і переробити їх у міщан. Тому відбувається зворотнє: вихідці з села, користуючись панівною арифметичною перевагою, переробляють місто під себе. Як сказали би львівяни, так сі стало історично.У сучасному Львові фактично немає кластерної структури населення. Приміром, у Москві є чіткий поділ на москвичів і всіх інших. Всі інші змушені проходити принизливу процедуру реєстрації і потім обслуговувати москвичів (чорноробочі, вантажники, торгаші, будівельники, повії). Московський приклад – кричущий і одиничний. Але наглядний у плані того, як місто себе ідентифікує з чужими. Щось схоже (на благо, в більш миловидному ракурсі) відбувається в Києві. Місто випрацювало настільки свій упізнаваний стиль і ритм життя, що всі приїжджі з усіх периферій за тиждень свого проживання у столиці намагаються „косити” під киян. Якщо це не вдається, то місто тебе виштовхує. Тому сила силенна львівян, які виїхали до Києва, митттю стали повноцінними киянами за режимом життя і вимогами до нього. Львову залишається хіба заздрити, що він не здатен усіх приїжджих робити міщанами.Різних людей із різними світоглядами у Львові – мізерно мало. Місто Львів має обмаль самоорганізованих замкнутих груп, які є в кожному справжньому місті. Майже відсутній у Львові кластер так званої „золотої мажорної” молоді. У місті повнокровно не розвивається жодна масштабна меншина – ні етнічна, ні національна, ні релігійна, ні мистецько-музична, ні сексуальна. Однорідність Львова є основним поясненням того, чому Львів не здатен на ривок у розвитку – в місті на фундаментальному рівні відсутня конкуренція середовищ. Даю руку на відсіч, що Львів би трохи зарухався, якби на ключових постах у місті зявилися політичні вороги і якби сюди зайшов інородний капітал. З цього огляду Львів із великою натяжкою можна назвати містом у цивілізаційному значенні цього слова. Сюди не переїжджають – сюди зїжджаються з понеділка.У чому Львів дотримується традиції – так це в тому, що місто є містом базарів. Неспроста головною площею міста є площа Ринок. Базар – це типово львівський феномен, який в багато дечому пояснює оселянення Львова. Історично Львів жив із базарів, тобто із села. Базар поволі стирав границю між селом і містом. Завдяки базарам село проникає в місто і залишається в ньому. Ні Відень, ні Венеція, ні Севілья, ні інші ровесники Львова не втратили свого міського контенту головно через те, що в цих містах базар не відігравав аж такої ролі, як у Львові. Сучасний Львів – це місто базарів, у тому числі стихійних. Завдяки цьому Львів пахне селом неймовірно. Це – сучасний і невідворотний Львів.Кожне місто повинно чимось засадничо вирізнятися з-поміж інших. Так-от, сучасний Львів вигідно вирізняється своєю несучасністю. Основний капітал цього міста – це старовинний архітектурний спадок ліберальних імперій, які нічого спільного з Україною не мають. Для нельвівян Львів є Львовом передовсім завдяки архітектурі, створеній іноземцями дуже давно. Можливо, це й пояснює нинішню розірваність між Львовом і львівянами. Львівяни – досить випадкові у цьому місті, і це те, з чого й треба починати...
Остап Дроздов