МИ ПАМ’ЯТАЄМО: Легкоатлетичні рекорди у Львові [1]: "Львів не раз ставав місцем рекордних результатів у стрільбі з лука, у кульовій стрільбі, колись ще й плаванні, але рекорди у легкій атлетиці у нашому місті встановлювали тільки двічі з розривом у… сорок років.
Рекорди світу – найвищі досягнення, показані спортсменом у тому чи тому виді спорту. Їх стараються перевищити атлети різних країн на всіх материках, адже тоді ти назавжди потрапляєш в історію і залишаєш своє прізвище в списку рекордсменів. Для того, щоб показати такий результат, а особливо, у легкій атлетиці, яку недарма називають королевою спорту, треба бути у високій спортивній формі, потрапити на хорошу погоду, сильних суперників – та й ще чимало різних чинників сприяють, тому щоб встановити рекордний показник. Зрозуміло, що свідки такої події надовго пам’ятають мить рекорду. 

У вересні 1973 року на стадіоні «Україна», що тоді називався «Дружба», проходили змагання найсильніших легкоатлетів країни на призи газети «Известия». ArticleImage_1_78739.jpgЗа футбольними воротами, що розташовані під табло, був сектор для штовхання ядра, де змагалися жінки. Увага була прикута до знаменитої спортсменки, олімпійської чемпіонки, триразової чемпіонки Європи Надії Чижової з Ленінграду. Вона першою з жінок штовхнула кулю за 20 метрів ще 1969 року, а перед виступом у Львові зуміла показати видатний результат – 21,03м. Чижова була у знаменитій спортивній формі і, мабуть, вирішила зробити собі подарунок на день народження (29 вересня). В одній із спроб її ядро пролетіло рекордну віддаль – 21 м 20 см . Судді довго заміряли відстань, не кожного ж дня у Львові трапляються світові досягнення, а потім оголосили – є новий рекорд світу.
Я був свідком цієї події і написав у репортажі до газети «Львовская правда», що у Львові вперше встановлено рекорд світу з легкої атлетики. Тоді ще я не знав, що рівно сорок років до того – 24 вересня 1933 року – на львівському стадіоні, що належав спортивному клубові «Погонь» (тепер – плац військової частини, розташованої навпроти ДПА на вулиці Стрийській) в бігу на 60 м рекордний результат показала ще одна олімпійська чемпіонка, але  1932 року в бігу на 100 м Станіслава Валасєвич.
ArticleImage_2_78739.jpgВона вигравала у жіночій легкій атлетиці все, що можна було тоді виграти: спринт і середні дистанції, стрибки і навіть метання. Одне слово – жінка-команда. Була громадянкою Польщі, хоча все життя прожила в США. Народилася в польському селі на Помор’ї 1911 року, але вже наступного року батьки поїхали за океан. Батько пішов до важкої праці на металургійному заводі у Клівленді, а мама виховувала трійко дітей. Мала Стася швидко захопилася спортом. Поруч із домом розкинувся парк, де були спортивні майданчики, тож дівчинка бігала і стрибала, займалася баскетболом і бейсболом. Польські ім’я та прізвище були досить важкими для американців, тож дівчинка стала відгукуватися на скорочений спосіб – Стелла Велш. Вона стала ще у школі найкращою спортсменкою, потім найшвидшою в Клівленді, і здобула право позмагатися за путівку на Олімпійські ігри 1928 року. Лише тоді з’ясувалося, що майбутня чемпіонка не має американського громадянства. На той час Валасєвич була членом польського «Сокола» і ніяк не хотіла ставати американкою.
1929 року вона приїхала на Батьківщину батьків, повигравала всі старти в бігу та стрибках, залишила по собі кільканадцять рекордів країни і повернулася за океан. Наступні кілька літ так і ділила рік – зимою стартувала в теплих штатах, а влітку – виступала в Польщі. 1930 року встановила свої перші світові рекорди в бігу на 60, 100 і 200 метрів. Відтак кожен її старт викликав сенсацію, бо міг бути рекордним! Вона здобула дві олімпійські нагороди: золоту – 1932 року в Лос-Анджелесі та срібну – 1936 року у Берліні у бігу на 100 м. Медалей могло бути й більше, але тоді у програмі ще не було ні бігу на 200 м, ні стрибка у довжину, де вона мала найкращі  результати у світі.ArticleImage_4_78739.jpg
Виступи Валасєвич у польських барвах дуже дратували американців, котрі, як могли, докучали чемпіонці. Кожного разу, повертаючись із Європи, вона змушена була шукати роботу.  
24 серпня 1945 року у Клівленді вона пробігла сто метрів за 11,1 секунди, що зафіксували секундоміри всіх п’яти суддів – це був новий феноменальний світовий рекорд, але секретар змагань «забув» відправити протокол забігу до Федерації для затвердження. Через десять років, вже невиліковно хворий, той суддя зізнався Валасєвич у «спортивному злочині» і віддав їй той протокол, та літа минули.
Ім’я Валасєвич знову згадали у середині шістдесятих років, коли стали проводити для жінок так званий секс-тест для визначення їх приналежності до жіночого роду. Тоді було багато жінок, які розмовляли грубим голосом, голили вуса, не виходили заміж, але були першими у змаганнях серед жінок. Особливо багато їх було у радянському спорті – Олександра Чудіна, сестри Тамара та Ірина Прес, Тетяна Щелканова…Тоді й пригадали, що Валасєвич була жінкою-командою, перемагала у багатьох видах, ніколи не роздягалася у присутності інших спортсменок, користаючи, як чемпіонка і рекордсменка, з окремої роздягальні. Правда, вона вийшла заміж за боксера Гарі Ольсона ще у сорокові роки.
ArticleImage_3_78739.jpgЖиття відомої спортсменки закінчилося трагічно: у ніч на 5 грудня 1980 року під час озброєного нападу на крамницю в Клівленді вона потрапила під кулю грабіжника. Згідно з американським правом, яке стосується насильницької смерті, тіло загиблої відправили на автопсію. Під час огляду патологоанатом і встановив, що тіло Стелли Велш-Ольсон має ознаки жінки та чоловіка. Тобто вона таки була гермафродитом. Генетичні тести виявили в її організмі також Y-хромосому, яка притаманна чоловічій статі.
Після цього спалахнула дискусія, чи не варто позбавити Валасєвич її рекордів та медалей. Проте до цього так справа й не дійшла.
"