Ще недавно я (автор цього тексту, true_la_al [1]) нічого не знав про цю фортецю. Минулого року, коли ми проходили по вул.Коперніка, то вгледіли наверху гірки серед дерев край якоїсь червоно-цегляної споруди. Але, певно, не настільки вона нас зацікавила, щоб шукати тоді шлях до неї. Може, й добре - бо не знаючи, що, де і скільки там є, ми могли проблукати серед дерев і нічого не знайти, або знайти лише дещицю. Але цей раз я точно знав, куди йду і що хочу знайти (але ж було й холодно! пальці на фотоапараті замерзали вмомент).

[2]
Львівська Цитадель – фортифікаційна споруда, збудована австрійцями у 1852-1854 рр. на узгір’ї, що складається з трьох невеличких гір – Шембека (або Вроновських), Познаньської (або Пелчинської) та Жебрацької. Це узгір’я неодноразово використовувалось різними нападниками для контролю Львова, однак сАме це укріплення було збудоване після революційних подій 1848 р. і мало на меті насамперед попереджати та протидіяти можливим заворушенням львів’ян у подальшому. Збудована фортеця у військових діях участі не брала, хоча якісь сутички тут відбувались, оскільки на стінах подекуди помітні сліди від снарядів.

Цитадель складається із V-подібного корпусу казарм із фланговими квадратними вежами та чотирьох круглих веж, винесених від казарми на відстань близько 200 м у вершинах умовного чотирикутника. Всі будівлі збудовані з червоної цегли і досі виглядають доволі яскраво.
дивитись Цитадель на Вікімапії [3]

Круглі вежі називають Максиміліанськими, тому що спроектовані були австрійським генералом Максиміліаном-Йосифом д’Есте (а прізвище-то виглядає французьким) ( оце взагаліто-то не стільки про цього пана, а про вежі, що він придумав [4]). Північні вежі, що дивляться на Львів – Великі – мають в діаметрі 36 м, південні – Малі – 18 м. Сумна сторінка Цитаделі – розміщення тут гітлерівцями концтабору під час другої світової.

До Цитаделі можна потрапити, піднявшись вулицею Грабовського з вулиці Коперніка. Майже одразу перед вами постає квадратна вежа № 7, що фланкує оборонні казарми з заходу.

[5]
З другого боку – така ж сама за конструкцією вежа № 6, поєднана з основним корпусом казарм.

[6]
[7]
Зараз у казармах знаходяться банк та різні офіси. Та й крім того, на території повно всяких будівель різного ґатунку, зайнятих фірмами та фірмочками. Хоча, завдяки великій кількості насаджених дерев вони не дуже вже й впадають в очі навіть зимою, а зелено-листяним літом, напевно, взагалі майже ховаються ). Навіть великі башти та казарми ледь проглядають з-за дерев. Читав, що свого часу австрійці спеціально засадили гору, щоб замаскувати Цитадель, і їм це очевидно вдалося.

Обдивившись казарми, пішов шукати Велику Максиміліанську вежу № 1.

[8]
Саме вона сховалась в гущині лісу так, що помічаєш лише зблизька. Як і решту круглих башт, її оточує широкий і глибокий рів з прямовисною зовнішньою стіною.

[9]
Оце - те, що називають машикулі, тобто навісні бійниці, призначені насамперед для вертикального обстрілу поблизу вежі. Не позаздрив би я воякам, що, скочивши у рів, опинились би під таким обстрілом.

[10]
Незважаючи на мороз, тут частенько гуляють – навколо рову у снігу протоптано стежку. Всередину вежі не потрапити – зараз тут розмістилось книгосховище Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Справа від вежі трохи нижче по схилу частково поруйнований бетонний вентиляційний колодязь,

[11]
а перед входом – ще три невеличких. Приземкувата й широка, з великою кількістю бійниць різного розміру на різних рівнях, з машикулями по всьому периметру, вежа виглядає потужною і грізною навіть зараз, коли в ній вже давно немає ніякого військового життя. Е-е-х, хтів би й втрапити на її дах, еге ж...

Інакше виглядає Велика Максиміліанська вежа № 2, в якій декілька років тому розмістився готель "Сitadel Inn". Трохи спотворює первинний вигляд надбудований поверх із скляним дахом. На щастя, нові власники нічого не робили із зовнішнім виглядом стін, навіть лишились сліди від гарматних снарядів. Місцевий хлопчина із санчатами розказав, що всередині є невеличкий музей, от тільки потрапити стороннім особам туди не просто, якщо я правильно зрозумів.

[12]
Потому йду на південь до Малої Максиміліанської вежі № 3. От вона є найбільш цікавою. Чому? А тому, що поруйнована і до неї вільний доступ, а отже можна зайти усередину.

Внутрішні перекриття зруйновані, зате вцілілий центральний стовп із гвинтовою драбиною всередині, якою досить легко видертись наверх.

[13]
[14]
[15]
[16]
І, чорт забирай, я знов без ліхтаря - а можна було б спробувати спуститись сходами донизу... Відтепер ліхтар буде зі мною, де б я не поїхав, бо хто зна, куди втрапиш.
На жаль, руйнація вежі надто вже серйозна, чи не прийшла пора якось тому зарадити?

Між 3-ю та 4-ю вежами дуже непогано зберігся земляний вал (на відміну від інших місць Цитаделі, де його можна лише вгадувати). Але зараз він засипаний снігом, тож зовсім не зрозуміло, де є вал, а де природній схил гори. Недалеко від зруйнованої вежі – вхідна брама (чи то вхід до однієї з колишніх потерн?), вільна ззовні та зачинена зсередини.

[17]
[18]
Вершиною валу, знову ж таки протоптаною у снігу стежкою, прямую до останньої вежі – Малої Максиміліанської вежі № 4. Тут, до речі, вал досить стрімко обривається в бік вулиці Витовського, за якою видніється парк ім. Б. Хмельницького. Але самим валом до вежі не дійти, тому я ступаю вниз на дах якогось гаражу, а з нього спускаюсь на подвір'я. Але близько до вежі все'дно не підійти, бо сітка. Вежа виглядає цілою, можливо, навіть було здійснено певну реставрацію, але ким і як вона використовується – то мені невідомо.

[19]
Оце й усе. Територія Цитаделі досить велика – якщо умовно з'єднати чотири круглих вежі, то периметр чотирикутника складе близько 1,5 км. Напевне, тут цікаво в будь-яку пору: влітку, неспішно прогулюючись серед дерев, раптом натикатись то на одну, то на іншу вежу; восени чи весною – коли гущавина зеленого листя не мішає оглянути вежі у всій їх красі та потужності; взимку, коли протоптані в снігу стежки легко виведуть вас, куди треба. Однак для перших оглядин, на мій погляд, варто злапати саме сонячне міжсезоння – коли немає ні снігу з морозом, ні зеленого листя.

Місце це просто фантастичним мені здалось - то є Львів. але не той Львів, що всім відомий, що на всіх листівках та в усіх путівниках (він тоже суперовий, еге ж, але є ніби обов'язковим для всіх, хто місто відвідує, хоча й тут можуть бути варіанти), а - менш відомий (мо' й на щастя?), і тому більш цікавий та вражаючий.

Передруковано з [info] [20]ua_travels [21]

Відкрити зґруповані посилання у табах: