[1] [2] [3]

Навесні цього оку у Музей Ідей стартувала програма мистецьких резиденцій – ще один варіант діалогу і обміну досвідом понад географічними, етнічними, політичними кордонами. У серпні свій проект «Жалоба за Мавкою»  в рамках проекту реалізувала у Музеї Ідей ліванська художниця канадського походження Надін Сурен. А з  середини вересня мистецькими резидентами у «Музеї Ідей» стали болгарські художники, майстри стріт-арту Вікторія Георгієва та Ніколай Божінов, які оживляли публічний простір Львова, оселивши на львівських вулицях фантастичних симпатичних персонажів у кращих традиціях європейського вуличного мистецтва.

– Вуличне мистецтво у Львові розвивається не дуже стрімко, адже отримати  дозвіл на розмальовування стіни у місті, що належить до спадщини ЮНЕСКО – на грані фантастики, – каже куратор програми «Мистецьких резиденцій» Христина Пітусь. – Але спільними зусиллями нам вдалося вибороти стіну на трамвайній зупинці на вулиці Коперника біля школи №9 та трансформаторну будку поруч трамвайної зупинки, що по вулиці Коперніка, поблизу СШ №9.

[4] [5] [6]

Так, трансформаторна будка перетворилась на дівчинку, що задрімала, замріяно обнявши колінка. А на стіні поруч людиноподібні істоти «хизуються зачісками» – хтось – косою, що переростає у вишиваний рушник, а хтось присоромлено відвернувся, демонструючи на голові «покуйовджене гніздо». Зрештою, ображення є метафоричними і кожен  може надати йому свого змісту, прикрасити своїми емоціями. Головне, що звичайна трамвайна зупинка набула свого обличчя і з «ніякої» стала «якась», тепер люди на ній вийдуть із сірої зони «як всі» у творчий світ інтерпретацій.

Дізнавшись, що у Львові гостюють художники стріт-арту, художній керівник Першого українського театру для дітей та юнацтва Юрій Мисак запросив їх до себе. Адже він і його команда давно мріяли розмалювати театральне подвір’я. Тисячу гривень на фарби для проекту проспонсорував відомий громадський діяч, бізнесмен та меценат Ярослав Рущишин. Так у подвір’ї театру виріс старий годинник два поверхи заввишки, а на протилежній стіні дівчисько осідлало казкове створіння…

– Годинник для мене – це статика в динаміці – каже художник Ніколай Божінов.  – Тут усе на контрасті побудоване – від кольору до руху. Годинник – річ дуже статична, яка дає відчути динаміку плину часу. Переплутані цифри – теж не випадковість...  Бо ж кажуть – усьому свій час, а коли той час настане чи як схопити той, що вже минув? Що ж до вуличного мистецтва, то ми з Вікі також живемо у древньому міста на скалі – Велико-Тирново, де не дуже розженешся помалювати на стінах, але кілька проектів таки вдалось здійснити. Зокрема наприклад, якось я малював різного роду килими на тротуарах, що вповзали на стіну, а Вікі – фантастичних персонажів, як от  та дівчинка, яка тепер на трансформаторній будці у вас на зупинці трамваю сидить…

Передруковано з ресурсу:

  [7]

Відкрити всі посилання у табах: [1 - 7]