Джерело: http://www.geocities.com/prysjanАвтор: Ян Парандовський Роками, що складалися на століття, Війна та Смерть оточували мури старого Львова сумним вінком вояцьких могил. Загиблі під час облог та штурмів міста, померлі у таборах від ран та хвороб, заморені голодом і холодом знаходили останній притулок у львівській землі. Полеглих, зазвичай, ховали товариші по зброї – у нашвидкоруч викопаних могилах, з мінімумом церемоній, а то й взагалі без них. Для татар і турків похорон полеглих був обов'язком, бо Коран забороняє залишати тіла правовірних без поховання. Якщо ж на похорон не було часу, вони старалися принаймні спалити трупи. У 1695р., при відступі з-під стін Львова татари знесли тіла своїх загиблих до дерев'яної церкви Воскресіння (при нинішній вул. Замарстинівській) і спалили їх разом з храмом. У випадку, коли тіла загиблих залишалися на полі бою або у покинутому таборі, їх похованням займалися міські гробарі. При будь-якій нагоді вони мародерствували, і навіть не зупинялися перед оскверненням тіл вже похованих вояків. “Гробарі, що мали стерегти...