Те, що Львів надихає, особливо на творчість, я знала давно. А от щойно відкрила для себе ще одну його властивість. Надихати на щирість і приязність до людей, які поруч. Допоміг мені у цьому один колоритний чоловік з Полтави. Пана Анатолія, який вибирав сувеніри на Великодньому ярмарку, я помітила одразу. Спочатку навіть сприйняла за іноземця: мистецька борода та щирі очі. Здивувалася: у чоловіка повні пакунки сувенірів. А він ще про щось жваво розмовляє з продавцями. З’ясувалося, він щойно купив сувенірну тарілку і одразу ж розбив. Та продавці, на його здивування, розбиту тарілку замінили і навіть грошей не взяли. Чоловік був вражений. Чому приїхав на ярмарок до Львова з Полтави, де теж ярмаркувати добряче вміють, пан Анатолій відповів: у Львові є багато такого, чого немає на Полтавщині. Насамперед, каже, людяності. Львів’яни охочіше допомагають незнайомцям, не скупляться на посмішки та теплі слова. - Я спитав , як пройти на певну вулицю, а мені відповіли: вибачте, я не знаю!...