Прочитано на http://www.sunray.com.ua/ [1]

Якось їхав король землі Галицької та Волинської Данило із сином своїм Левом через річку Полтву. Сподобалась йому одна гора, й сказав король принцу: «На цій горі збудую замок і довкола нього місто, а в пам'ять того, що ти так хоробро бився з ворогами, назву це місто Львів». Княжич Лев поцілував батькову руку й відповів: «Дякую, батечку! Це місто буде мені любе!..»

Так оповідає легенда про заснування на початку XIII століття одного з найгарніших міст України та Європи.

Львівські чари

Хто тут не бував, той ніколи не зрозуміє львівських чар. Треба прогулятися вузенькими вуличками міста Лева, старою бруківкою, відчути подих давніх кам'яниць, які ще пам'ятають середньовічних італійських, вірменських та єврейських купців. Треба постояти в тиші польського костелу чи послухати багатоголосий спів в українській церкві... Осягнути промовисте мовчання знаменитого Личаківського цвинтаря... Попити кави у славнозвісних львівських кав'ярнях і насолодитися галицькою галантністю та чемністю.

Львів завжди був особливим. Він витримав десятки війн, набігів і штурмів. Тут були татари, поляки, литовці, шведи, турки, австрійці...

Чужинці не раз намагалися привласнити місто, витруїти нескорений український дух. Місто називали по-різному: «Леополіс», «Левенсбург», «Лемберг», «Львув», «Львов», — тільки не «Львів», як іменували його засновники й будівничі.

За часів Австро-Угорської монархії то була столиця коронної землі Галиції та Лодомерії. У міжвоєнній Польщі — центр богемного й культурного життя. В цьому чарівному місті поруч можна побачити готичний собор, що немов лине в небо, особняк епохи Ренесансу, пишний бароковий костел, будинок архітектури класицизму, споруди у стилі вишуканого модерну чи аскетичного лапідарного конструктивізму. Львів дає приклад багатих взаємовпливів і взаємозбагачень митців різних націй та віросповідань. «Під таким уже небом і під такою зорею виникло це місто, — писав у XVII столітті львівський поет і хроніст Бартоломій Зиморович, — що якось невимушено народжується тут потяг до прекрасного. І немає такого ремесла, у якому львів'янин не зміг би удосконалюватися». Саме в цьому місті 1776 року з'явився перший тижневик України — «Gazette de Leopol». 1853 року тут винайшли гасову лампу.

У Львові завжди мешкали найцікавіші українські, польські та інші артисти, митці, науковці. Невмирущий класик української літератури Іван Франко, закоханий у стару Польщу Адам Міцкевич, письменник і відкривач притлумленого Леопольд фон Захер-Мазох, бактеріолог Рудольф Вейгль (який відкрив вакцину проти висипного тифу), класик єврейської літератури Шолом-Алейхем, польський фантаст Станіслав Лем, видатний український композитор Станіслав Людкевич, перший президент Української Народної Республіки та геніальний історик Михайло Грушевський, — усі вони в різний час ходили вулицями Львова.

Витоки

Отже, наприкінці XI століття на Замковій горі, яку видно з будь-якого куточка Львова, й на сусідній Княжій горі, зародилося руське поселення. На його місці згодом і виник Львів. Зрозуміло, чому зображення лева стало гербом міста. У львівській «Граматиці» XVI століття наведено таке геральдичне пояснення: «Знак імені князя Лева місто се має, його ж ім'я по всій Європі й народ наш знає».

XI11—XIV століття були розквітом Львова та всього Галицько-Волинського князівства. Але вторгнення у середині XIV століття поляків і литовців, величезні пожежі, десятки штурмів та облог майже повністю знищили пам'ятки тих далеких часів.

Про кількість і національний склад населення у місті в XIII—XIV століттях свідчать численні храми того часу: щонайменше два католицькі, два вірменські й понад десять православних. Тут оселялося чимало чужинців: вірмени, поляки, німці, угорці, татари, євреї, греки, румуни, італійці й навіть сарацини. Справжній Вавилон! Звичайно, переважали українці, або, як вони називали себе на західних землях країни, — русини.

Середньовічний Львів славився своїми ювелірами та ливарниками, ковалями та зброярами. їхні роботи вивозилися на схід, до Москви, й на захід, до Венеції. Єдиний цех художників, ювелірів і ливарників існував у Львові вже у XIV столітті. Він об'єднував близько 50 осіб, у тому числі жінок-майстринь. Львівських ремісників добре знали у Кракові та Варшаві, Києві та иссах. і юртрет польського короля Яна Собеського, що зберігається у славетній флорентійській галереї Уффіци, створений відомим львівським живописцем Василем Петрановичем. Львівська школа живопису — вельми самобутня й оригінальна, попри всі впливи Південної Європи, що лягли на добру українську основу. Багатющі, унікальні за своєю цілісністю і повнотою зібрання живопису та іконопису зберігаються у численних музеях Львова та околиць.

«За Польщі»

1340 року помер Юрій II (Болеслав Мазовецький), спадкоємець останніх князів із галицької династії Романовичів. Скориставшись чварами знаті, польський король Казимир III заволодів Львовом, але ненадовго. Проте 1349 року над містом знову запанувала польська корона, а до 1387 року під її владу підпала вся Галичина. Занепад княжого Львова довершила грандіозна пожежа 1381 року, яка знищила більшу частину дерев'яного міста.

Наприкінці XIV століття Львів укріпився. Його оточила внутрішня стіна, що сягала 6 метрів заввишки. А на початку XV століття з трьох боків звели ще одну, зовнішню стіну з багатьма вежами. У середині XV століття склалася система львівських фортифікацій, до наших днів збереглися міський арсенал і Порохова вежа тих часів. А тоді настав розквіт львівської готики, час інтенсивної забудови міста.

1356 року Львів отримав магдебурзьке право. Десь наприкінці XV — на початку XVI століть тут поширилося книгодрукування. До нас дійшли «Апостол» і «Буквар», створені Іваном Федоровичем (Федоровим) 1574 року. Друкар, вигнаний з Москви попами-мракобісами, які спалили його майстерню, знайшов притулок і можливості для роботи у Львові, де «своїм тщанієм друкарство занедбалоє обновил». Відтоді й донині Львів славиться книговиданням.

Пожежа 1527 року стала межею в історії міста, водорозділом між готичним і ренесансним Львовом. Розкішні пам'ятки готики доповнилися чудовими зразками доби Ренесансу, що ми можемо бачити й зараз, мандруючи чарівними старими вуличками. У той час остаточно сформувалася славнозвісна площа Ринок — серце міста. Тут торгували і спілкувалися купці з усієї Європи та країн Азії. В XVI столітті виникли перші львівські парки і сади — перлини міста, які відтоді милують око.

Кава по-віденському

XVI і XVII століття принесли Львову значні, а часто й драматичні події. Спустошливим смерчем пронеслися над містом епідемії 1620-23 років. У вогні катастрофічної пожежі 1623-го зникли близько 1200 будинків і десяток храмів. 1672 року Львів вісім тижнів був у облозі військ турецького султана Мохамеда IV. А на початку XVIII століття його захопили полки шведського короля Карла ХІІ.

Поступово Львів втрачав своє політичне, військове й торговельно-економічне значення. Вивищувались Київ і Варшава. Сильним ударом для міста став поділ Польщі 1772 року, після якого «королівство Галиціїта Лодомерії» увійшло до складу Австрійської імперії Габсбургів. У Львові утвердилися віденські чиновники. Його архітектурне обличчя теж змінилося. Відійшли в минуле споруди у стилі бароко й рококо, настала доба класицизму. Місто переплановувалось і перебудовувалось. На жаль, у той час близько ЗО цивільних, оборонних і культових споруд були зруйновані.

Уже в першій чверті XIX століття Львів знову почав відроджуватися до діяльного життя як одне з квітучих міст Східної Європи, транзитний пункт жвавої торгівлі з Віднем, Одесою, Варшавою, Яссами. Львів ріс: 1786 року мав 25 тисяч мешканців, 1848-го — 70 тисяч, а до кінця XIX століття — вже 160 тисяч. Лівів багатів: метою його заможних мешканців було не відставати від Європи. У місті зводилися багаті й еклектичні споруди, на початку XIX століття з'являлися кав'ярні й такі специфічно львівські заклади, як «кнайпи» (щось середнє між кафе, ресторанчиком і клубом), котрими Львів славний і досі. Про це можна було б написати цілу книжку. Адже львів'яни ходили до кнайп, як до себе додому, кожен знав кельнера чи шинкаря на ім'я. «Львів любить пити, уміє пити і має що пити», — з гордістю промовляли львів'яни. Саме шармовиті кав'ярні, кнайпи, ресторани та цукерні разом із розкішною архітектурою сьогодні створюють неповторний дух цього міста. Існує навіть романтичний вираз: «Львівських кав'ярень чар».

Початок XX століття приніс Львову розкішні будинки у стилі модерн, або як його називають у австрійській і німецькій літературі, сецесію, а також події Першої світової війни й тимчасову окупацію російськими військами.

В епоху падіння трьох імперій — Німецької, Австро-Угорської та Російської — у Львові надзвичайно пожвавився національно-політичний рух українців. Вони мріяли про власну державу і зуміли створити її, хоча ненадовго. Опісля Західноукраїнської Народної Республіки — Львів знов у складі Польщі.

Нова доба

Минув час, і Львів, після шести століть іноземного панування, у буремні роки Другої світової, увійшов до складу України. Ця війна й репресії комуністичної влади у повоєнний час практично знищили старе населення Львова. В радянську добу місто стало улюбленим полігоном для полювання КДБ на національно свідомих українців. Але Львів недарма завжди був суто українським. Саме в ньому почалися перші рішучі виступи за створення незалежної Української держави, коли Радянський Союз відходив у минуле.

Нині тут мешкає 830 тисяч осіб і щодня приїздить ще 200 тисяч. Нічого дивного — адже у Львові 2000 історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Центральна частина міста оголошена історико-культурним заповідником і внесена до «Списку світової культурної спадщини» ЮНЕСКО. В незалежній Україні Львів став значним центром сучасної культури.

Дух міста — не тільки сива минувшина. Якби львів'яни не плекали міфу про своє місто, він, либонь, уже б розвіявся. Городяни напрочуд патріотичні, вони вміють не лише захоплюватися Львовом, а й наполегливо працювати, аби він ставав дедалі чарівнішим.

... Капучино без кофеїну, зі знежиреним молоком, без тертого шоколаду, але з подвійним какао?! Бр-р-р! Після напою коричневого кольору із «супермаркетівських» сортів раптом відкриваєш для себе справжній смак львівської кави. Справжня кав 'ярня — то стиль життя, атрибут європейської цивілізації, соціальний феномен, для якого кава — лише привід. Кава немислима без кав'ярні, а Львів — без кнайп і цукерень. Тут цей ритуальний напій — центр композиції. Сенс — у самій кав 'ярні, де сидять, читають, пишуть, романтично знайомляться, перебувають дощ, дивлячись у вікно на парад парасольок.

... Львів, мряка, затишна кнайпа. «Прошу пані, філіжанку рестретто (по тілу вже біжить адреналінова хвиля) й мінеральної води. Звичайно, не газованої. Так. Лід? Ні, дякую...». Господи, це Львів!

Смакує по-львівському

  • Першу кав'ярню в Західній Європі заснував галичанин Юрій Кульчицький. Вона називалася «Під синьою пляшкою» й існує у Відні дотепер. Львівський художник Володимир Костирко вирішив відновити історичну справедливість і створив у рідному місті свою версію «Синьої пляшки». Кав'ярня працює від 10.00 до 22.00 у дворику по вул. Руській, 4.
  • Смачне львівське слово «кнайпа» походить від німецького «Кпеі-реп» (дослівно - «пивниця»). Так називають заклад, де можна випити вина. Побачити найдавнішу емблему львівської кнайпи - голову лева, що тримає в пащі виноградне гроно - можна у дворику по вул. Руській, 4. Лев нагадує зображення химер на соборі Паризької Богоматері. Він теж готичний.
  • Перша цукерня з'явилась у Львові на початку XIX століття в пасажі Андреоллі (тепер прохідне подвір'я між площею Ринок і вулицею Театральною). Це заклад, де жінки з дітьми чи без можуть випити кави без домішку тютюнового диму й алкогольних випарів. Сьогодні найпопулярніші - «Цукерня» по вулиці Староєврейській, З і «Вероніка» на проспекті Шевченка, 8. Випічка - фантастична!

Рушаємо до Львова

  • Квитки туди навіть улітку взяти дуже легко за день-два. Але на Різдво, Новий рік чи Великдень варто бронювати їх за 45 діб! У ці свята всі львів'яни плюс мешканці цілої Західної України, що працюють у Києві, вирушають по домівках.
  • Побачити центр Старого міста можна й за день. Але у Львові варто затриматися хоча би на три доби, щоб устигнути побувати в Жовкві (24 км; маршрутки із центру - щогодини) та замках.
  • Практично кожна турагенція, які густо розташовані в центрі Львова, пропонує одноденний тур «Олеський, Підгорецький, Золочівський замок».
  • Оптимальний шлях для «неорганізованого» туриста - маршруткою на Броди з автостанції № 2 до повороту на Підгірці (120 км), потім пішки або попугкою до Підгорецького замку (3 км).
  • Звідтам, якщо пощастить зустріти екскурсійний автобус, просіться до Олеського замку, але маєте встигнути до закриття музею о 17.00. Звідти до Львова - маршруткою.
  • Прохарчуватись у Львові не проблема: місто славиться кав'ярнями і ресторанчиками, ціни в яких значно нижчі за київські. З готелями теж нескладно, якщо це не свята чи канікули.
  • Вартість номерів - від 40 грн. за добу.