Джерело: Контракти [1]
Автор: Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК

Пиво було напоєм монахів, жінок-спокусниць і пожежників
На душу населення в Україні як пива, так і пивних музеїв припадає, м’яко кажучи, менше, ніж у розвинених західних країнах.

Найбільше задоволення, крім
щоденних молитов, монахи
отримували, варячи хмільне пиво

У Німеччині їх більш ніж 80, включаючи відділи пивоваріння в музеях техніки, у Бельгії — 16, в Австрії — 10. В Україні поки що один. Його відкрили 14 жовтня 2005 року на території Львівської пивоварні. Відвідувач сучасного інтерактивного українського музею пива може бути щасливим — тут можна не тільки споглядати історію пивоваріння, а навіть помацати старовинні гальби, кеги, обручі на бочках, посмакувати в дегустаційному залі пінний напій і, сповненим емоцій і гарного настрою, провести бричку, в якій баскі коні розвозитимуть пиво вулицями Львова. На 600 квадратних метрах розташувалися близько 400 експонатів. Ще більшу площу займає сувенірна крамниця, де можна придбати пивка, що припало до смаку, кухлі, футболки та іншу атрибутику з логотипом «Львівське»

УXIX столітті норовистий власник Львівської броварні Роберт Домс, який ревно пильнував торгову честь свого бурштинового напою, запровадив для себе ритуал, якого дотримувався не менш педантично, ніж гігієнічної звички щоранку чистити зуби.

Пан Домс щодня, вдосвіта, регулярно і методично моніторив якість звареного на власному підприємстві пива. Для цієї дегустації вродлива і жвава служниця Зося приносила хазяїнові кількалітрову мідну гальбу пива з фігурним самоварним краником. Так тривало кілька років. Допоки власник броварні не зрозумів, що є речі значно важливіші й приємніші за пивний бізнес. Зачарований Зосиними принадами, які підсилював добрий хмільний напій, Роберт Домс у 1886 році... продав улюблену броварню, одружився на колишній служниці й щасливий виїхав зі Львова до туманної Швейцарії.

На альпійських полонинах історично-легендарний слід Роберта Домса загубився, але у Львові залишився предметний доказ цієї спокусливо-романтичної історії — мідна гальба, яку іменують «Зосею» і демонструють за склом як «деструктивно-феміністичний» експонат у першому в Україні музеї пивоваріння, що його відкрито на території Львівської пивоварні.

Інше, поетичне, підтвердження цього попелюшкового сюжету оспівано у пісні композитора Анатолія Кос-Анатольського. У бадьорому водевільному ритмі лунають такі рядки: «Продав Домс броварню, забравши Зосю гарну».

Веселі монахи

Інші власники броварних промислів, яким не пощастило зі служницями, увійшли в історію пивоваріння в контексті сухих виробничих сюжетів.

Пивовар XIV століття — це монах, якому схимницька ідеологія не дозволяла чуттєвих світських утіх. Найбільше задоволення, крім щоденних молитов, монахи отримували, варячи хмільне пиво. Вимордувані аскетичним життям ченці споживали багатий на вітаміни та мікроелементи хмільний трунок навіть у піст. Монастирське пиво було особливо досконалим, оскільки ченці мали вдосталь часу для вивчення кількасотрічних традицій пивоваріння та їх удосконалення.

А першим світським власником броварні, який згадується в історичних документах, був Ганко Кльоппер. 1384 року він купив (історія мовчить, у кого) пивоварню у Львові. Ця операція була зафіксована у книзі Львівського магістрату і стала писемною крапкою відліку броварної справи у місті Лева. Але пивний бізнес для родини Кльопперів, що в XIV столітті заснувала фільварок у одному з передмість і дала йому назву — Клепарів (сьогодні на вулиці Клепарівській розташована Львівська пивоварня), не був єдиним. Диверсифікуючи комерційні ризики, Кльоппери розбивали виноградники, відкривали білильні полотен, зарибнювали ставки. Уже в XV столітті родина поєднала, як це модно нині на українському політичному Олімпі, бізнес із владою, тільки з точністю до навпаки — один із Кльопперів, зробивши щедрий дарунок зі своїх статків Львову, був обраний бургомістром і управляв Львовом не менш ефективно, ніж пивоварнею чи винницею.

Солом’яна віха

У місті Лева в різні часи налічувалося понад 10 пивоварень водночас. Це були кустарні підприємства, де зазвичай по три-чотири особи чарували над трьома пивними стихіями — солодом, хмелем і водою. Але завдяки чіткій регуляторній політиці магістрату дрібні підприємці мирно вживалися на ринку слабоалкогольного напою і не демонстрували монопольних апетитів. Влада запровадила для всіх виробників жорсткі правила гри: допоки один бровар не продасть зварене пиво, інший не може розпочати збут свого бурштинового напою.

А щоб споживачі бачили, де з добрим товариством можна перехилити гальбу свіжозвареного пива, біля будинку бровар виставляв солом’яну віху. Професійна етика, що шліфувалася на такому мирному ринку, була головним об’єднувальним чинником в екстремальних ситуаціях, які час від часу загрожували всьому пивоварному бізнесу. Коли львівські середньовічні мури оточували війська чужинців, броварі як один піднімалися на закріплену за їхнім цехом вежу й звідти боронили місто і свою справу.

Кінна дистрибуція

Дрібне цехове варіння хмільного напою поступово перетворювалося на промислове виробництво пива. Типовим підприємством такого штибу в середині XIX століття стала Львівська пивоварня. Інфраструктура броварні була компактною й добре продуманою. Крім обов’язкового комплексу промислових приміщень, де виброджував і варився бурштиновий напій, на території пивоварні розміщувалися кількаповерховий будинок для персоналу, склад з глибокими підвалами для льоду, де пиво дозрівало і зберігалося, ошатний центр дистрибуції — стайня для 10 заводських коней, які розвозили діжки з пивом не тільки у шинки Львова, а й до сусідніх регіонів.

Пивоварня була оперезана низкою допоміжних виробництв — ливарною майстернею, де виготовляли замінні деталі до обладнання, бондарнею, де робили різної місткості діжки для пива. Зокрема, виробництво та ремонт дерев’яних кегів — важливу складову виробничого процесу — менеджмент броварні дуже довго не віддавав у сторонні руки. Тому що від виду деревини, гатунку, її обробки залежали товарні характеристики кінцевого продукту. Бондарня як важливий технологічний вузол пивоваріння пропрацювала на Львівській пивоварні аж до 1985 року.

Побудова великої бочкової майстерні — заслуга Ю. Лілієнфельда, який 1886 року придбав броварню у легендарного емігранта Роберта Домса. Того самого, котрий легковажно поміняв стабільний пивний бізнес на прегарну спокусницю Зосю. На відміну від свого попередника Ю. Лілієнфельд не захоплювався хмільними ранковими дегустаціями, а віддавав перевагу тверезим досягненням науково-технічного прогресу. Можливо, тому його прізвище найчастіше можна побачити на планах розвитку пивоварні, проектах побудови на території підприємства артезіанської свердловини завглибшки 37 метрів, встановлення дизельних двигунів, монтажу лінії з розливу пива. Підприємство прогресивного пивовара було тоді одним з найуспішніших за всю нині 290-річну історію пивоварні. Ю. Лілієнфельд був одноосібним власником Львівської пивоварні аж до створення на її базі Львівського акційного товариства пивоварень.

Директорський дует

Найбільшого розквіту пивна справа у Львові, як і інші ремесла, набула наприкінці XIX — на початку XX століть і в міжвоєнний польський період. Цьому сприяло акумулювання капіталів та зусиль п’яти львівських броварень — Кляйна, Грунда та інших, які на той час утримували ринок пивоваріння у Львові. Власники цих підприємств заснували Львівське акційне товариство пивоварень, куди свою грошову частку вклала й міська влада.

Засадничим документом, що регулював відносини між великими акціонерами, був статут 1897 року, складений польською і німецькою мовами, — ними тоді послуговувалися в королівстві Галичини та Лодомерії.

Головним керівним органом акційної спілки була наглядова рада. Її склад — сім членів — акціонери обирали зі свого вузького кола. Статут, наприклад, по пунктах розписував процедуру голосування за виконавчу ланку пивоварні — топ-менеджерів. Але результат формування вищого керівництва завжди виходив двозначним. Тобто в одному кріслі одночасно опинялися два директори. Такий управлінський дует мав страхувати акційну спілку від одноосібного прийняття оперативних рішень. Не менш докладно, ніж призначення топ-персоналу, статут розписував і процедуру ротації директорів. Членом наглядової ради товариства і водночас директором Львівського акційного товариства пивоварень був, зокрема, і Ю. Лілієнфельд.

З особливим почтом розвозили «Львівське»

Кольоровий маркетинг

Малозатратна маркетингова стратегія, яку використовували у Львівському акційному товаристві пивоварів, допомагала знайти безпомилковий ключ до шлунків і сердець фанів львівського пива. За розпорядженням адміністрації підприємства робітникам броварні після гарячої трудової зміни видавали різнокольорові жетони на дармову гальбу пива. Але широкий соціальний жест мав глибинний ринковий підтекст.

Кожному сорту хмільного напою відповідав пластмасовий жетон іншого кольору. Щоб отримати порцію улюбленого пива, робітник опускав свій жетон у спеціальну скриньку. Пізніше представник адміністрації сортував «сигнальні знаки» й оперативно визначав, який сорт продукції користується найбільшим попитом. Дешеве міні-маркетингове оригінальне опитування на базі колективу давало можливість визначити відповідальну асортиментну політику підприємства на зовнішньому ринку.

Спираючись на результати регулярних досліджень, акційне товариство найбільше варило «Експортного» пива. Випускали також «Баварське», «Світлу Десятку». А презентаційним сортом був «Портер Імперіал».

Щоб підтримувати реноме пива на високому, як густа піна, рівні, на підприємстві особливо стежили за дотриманням технології виробничого процесу. Дотепер збереглася технологічна книга 1931-1936 років, до якої головний пивовар акційного товариства педантично записував складники доброго пива. Аркуші пивного фоліанта зберігають інформацію про кожну закладку пива — походження солоду, хмелю, режим варіння, бродіння — аж до температури при розливанні.

Допоки Луї Пастер ще не встиг зіпсувати живий напій своїм революційним відкриттям, пиво швидко треба було доставляти замовникам. На ці випадки у старих телефонних довідниках номер пивоварні був закарбований одразу після номерів трьох аварійних служб. Одна з них — пожежна — у своєму професійному виданні «Щорічник пожежної охорони» вмістила такий текст оголошення: «Акційне товариство броварів постачає найкраще пиво. А доказом цього є те, що малопольські пожежні команди гасять спрагу виключно широковідомим чудовим «Львівським пивом».

Професійна розкрутка Львівського акційного товариства пивоварень призвела до занепаду інших місцевих броварень, які працювали одноосібно. Поступово вони згорнули свою діяльність.

Редакція вдячна за допомогу в підготовці матеріалу спеціалісту музейної справи Львівської пивоварні Ростиславу Лозов’юку та керівнику проекту Оксані Баюк


Факт

Свідоцтво на словах

Один з найцінніших експонатів музею пивоваріння — кваліфікаційне свідоцтво пивовара, виписане 1797 року львівським магістратом людині, яка щойно здобула цей фах. У документі не тільки зазначено, що пивовар був дуже сумлінний у науці, а й рекомендується всім колегам прийняти його у своє середовище і всіляко допомагати. Замість фотографії — на той час ще не засвідчували особу вклеєним у документ фотознімком — у кваліфікаційному свідоцтві зовнішність пивовара описано словесно.

Флейсхер любив бочки більше, ніж пиво

У «Газеті Львовскій» від 29 травня 1878 року зафіксовано кримінальний випадок, як поліції вдалося впіймати злодіїв, що тривалий час крали бочки з хмільним напоєм з пивоварні Кляйна, яка знаходилася на Погулянці. «Близько п’яти років зникали бочки з пивом, які розвозилися до чисельних шинків у місті. Впродовж цього часу вкрадено 300 бочок ціною 5000 злотих. Вчора власник броварні отримав донесення, що крадіжкою бочок займався кельнер Якуб Флейсхер». Крадене пиво збували здебільшого у броваря Лейби у Гряді пану Г. з Жовкви. Флейсхер визнав свою провину, його заарештовано, викрадені бочки конфісковано за згодою броварів.