Джерело: Фотоблог "Львів"(1 [1], 2 [2])


Під патронатом братства була церква Успення [3] Богородиці. Першу вістку про неї маємо з 1399 р. Ця найдавніша церква погоріла при пожежі Львова 1527 р., братство на руїнах вибудувало нову, але вже 1547 р. мури почали розсуватися, і братство мусило приступити до ґрунтовної перебудови. Нову церкву закінчено 1559 р., будував її Петро Італієць [4] з Люгано; значну підмогу братству дав молдавський воєвода Олександр — на честь його вмуровано таблицю над вхідними дверима, і з того часу церкву називано волоською. Але при пожежі 1571 р. Успенська церква знову погоріла. Ставропігія [5] мусила взятися до нової будови. Розпочато її 1591 р. під проводом архітектора-італійця Павла Римлянина [6]. Церкву будовано зразу з цегли, але як уже частина мурів була піднесена, братство змінило рішення, розібрало цеглу і поставило мури з тесаного каменю. Коштовна будова протягалася довгі роки й по сорок роках була готова. 26 січня 1631 р. посвятив її львівський владика ">Єремія Тисаровський [7] при участі київського архімандрита Петра Могили [8] й багатьох гостей. В 1779 р. від удару грому погорів дах церкви, обновлено його аж 1795 р.

Назверх церква Успення [3] відзначається величавою стіною, одним із найбільш монументальних творів Відродження у Львові. Чотири пілястри ділять стіну на три аркади, під гзимсом є дорійський фриз, на його метопах зображені поперемінно розети і різьби з емблемами з літургії і зображеннями релігійного змісту. Вхід до церкви веде по сходах, через вузькі двері. Побіч на зверхній стіні в золоченій рамі за склом — Богородиця, мальовила ">Миколи Петрахновича [9] з половини XVII ст. Передсінок церкви має хрестове склепіння, над ним є одна з бань. Головна нава має чотири тосканські стовпи, на яких опирається головна баня, з чотирма вікнами вдолі й вісьмома в т. зв. ліхтарні, прикрашена розетами. Під нею герби молдавського воєводи Мирона Бернавського і царя Федора Івановича, як ктиторів церкви, та Жигмонта III. Третя баня є над апсидою. Стіни поділені пілястрами, при них від хору ідуть галереї.

Церква Успення [3] до XVIII ст. була багато прикрашена мальовилами і різнорідними предметами церковного культу. З тих прикрас у новіших часах пропало багато. З давніх образів залишилися: за престолом — Богородиця у срібній ризі, яку робив визначний золотар Григорій Недільський [10] 1692 р.; у бокових вівтарях — Богородиця і св. Миколай, також у ризах; намісні ікони Богородиці, Христа і чотирьох євангелістів; над входом до каплиці Воплочення 16 сцен Христових страстей та ін. Звертає увагу також великий портрет Костянтина Корнякта. Успенська церква була дуже багата на церковну утвар. В інвентарі 1637 р. згадується 7 євангелій, оправлених у срібло, 17 хрестів, 8 чаш, 12 ламп, 10 корон, 7 вінців — все срібне й золочене. Тепер найціннішим вважається артистично виконаний срібний хрест роботи Андрія Касіяновича з 1638 р. Багато дорогоцінних предметів пропало під час різних реквізицій.

Братство дбало про богослужіння і його красу. Священиків було два або три і диякон. У XVIII ст. крім звичайних богослужінь, тобто утрені, великої служби божої і вечірні, відправлялися ще щодня окремі ранні співані служби. Служби божі були з вічної фундації різних добродіїв міщан і шляхти. У церкві співав усе хор, зложений із студентів, під проводом дяка. Дяки були тоді освічені люди, вчили не раз у школах, пізніше ставали священиками.

В 1660—1670 рр. церковні співаки — басисти і дишкантисти — мали свої окремі убрання — зелені жупани.

Під час більших свят прикрашувано церкву різними способами. В Лазареву суботу перед квітною неділею [11] студенти приносили до церкви «багнята», тобто лозу. У страсний тиждень [12] ставлено величавий «Божий гріб». Це була столярська будова, що зображувала гріб Спасителя, з видом Єрусалиму, ангелами, трьома Маріями, знаряддям страстей. Гріб був прикрашений різнобарвними лампами і смолоскипами. На Святкується на 50-й день після Великодня.
">Зелені свята
[13] прибирано церкву зеленим гіллям і підлогу висипувано травою. На празник Успення [3] виставляли образ Успення [3] Богородиці з ангелами і ін. На Різдво [14] в церкві був вертеп.

При головній церкві є окрема каплиця Трьох Святителів, фундації Корнякта, побудована 1590 р., обновлена 1671 р. греком Александром Балабаном. Це невелика церковця, збудована з тесаного каменю, фасад поділений трьома пілястрами на три поля, посередині портал, на краях два вікна, густо вкриті різьбою з мотивами винограду й іншими; фриз із головок і фестонів, над будовою — три високі бані. Всередині каплиця знищена реставрацією, під час якої вкрито її стіни мармуром.

Вежа Успенської церкви, вперше побудована коштом купця Давида, члена братства, завалилась 1570 р. Нову дзвіницю побудував на її місці Костянтин Корнякт 1578 р.; верх її був знищений під час облоги 1672 р. і пожежі 1779 р. і перебудований. Вежа стоїть окремо побіч церкви, на квадратній основі, її висота з шоломом 60,15 м, з хрестом — 65, 85 м. Побудована цілком з тесаного каменю, поділена на поверхи, відділені гзимсами, кожний поверх [15] розділений на дві аркади. На горішнім поверсі [15] — галереї, шолом закінчений вежечкою, при нім чотири кручені пірамідки. Знавці вважають цю вежу найгарнішою церковною вежею у Львові і далеко поза Львовом.

З дзвонів на Успенській вежі найбільший є «Кирило», у промірі 2 м і стільки ж у висоті. Він вилитий 1783 р. замість старого «Кирила» з часів Корнякта, що стопився під ударом грому 1779 р. Інші старі дзвони реквірував австрійський уряд. Давні дзвони Успенської церкви визначалися добрим голосом і збуджували проти себе ворогування римо-католиків. Особливо найближчі сусіди, домінікани, виступали все з жалями проти братства, що його дзвони перешкоджають їм у богослужіннях. У 1595 р. дійшло навіть до процесу з цього приводу.

Братство уживало вежу також як місце кари для братчиків, що провинилися чим-небудь проти братських установ. На вежі сидів раз навіть славний Юрій Рогатинець [16], кушнір з фаху, людина освічена, мабуть, автор «Перестороги», визначного полемічного твору. Під час війни вежа служила для оборони. В 1648 р. в час облоги Хмельницького магістрат обсадив вежу жидами, щоб докучити українцям.

У підземеллях церкви Успення [3] були могили добродіїв церкви і заслужених братчиків. Був звичай, що на домовини давали портрети померлих, мальовані на блясі; велика збірка таких портретів переховалася у музеї Ставропігії [5]. Могили замуровувано камінням з написами — на жаль, ці нагробники пропали без сліду. У підземеллях поховано теж Костянтина Корнякта і трьох молдавських княгинь з роду Тернавських-Могилів. Був також цвинтар біля церкви.

Відкрити зґруповані посилання у табах: