Хіба що глухий львів’янин не чув, що Львів - це маленький Париж. А ще він нагадує Відень, Будапешт, Краків і т. д. Але чи чув хтось, що є якесь місто, про яке кажуть: маленький, північний, західний, південний Львів?

Чому, наприклад, Дрогобич чи Стрий не називають маленьким Львовом? Є там такі кавалки, які нагадують львівські вулиці. У чому ж справа? Добре, можна підійти з іншого боку. Чому той же Париж, Венеція, Нью-Йорк мають так званих двійників, що їх нагадують, а Львів - не має. (Це звичайно стосується не тільки Львова: ніхто ж не знає маленького Києва. Є, однак, маленька Одеса на Брайтоні в Нью-Йорку. І Одеса, і Петербург взагалі мають фактичних двійників і однофамільців у тій же Америці).

Очевидно, відповідь проста. І Париж, і Венеція, і Новий Йорк настільки оригінальні і неповторні й продовжують такими бути, що всі інші “міста-двійники”, як би там вони не хотіли, свідомо чи ні, будуть наслідувати їх. Тільки в цих містах є щось таке, чого немає ніде, воно тут було першим, і воно найоригінальніше або найкраще. Хмарочоси Нового Йорку і канали Венеції. Ну і що з того, що хмарочоси вже пробують будувати навіть у нас, а канали Амстердама також не надто юні. Імпаєр Стейт Билдінг і надалі залишиться символом, як і Великий канал у Венеції. Що є у Львові такого, чого немає, наприклад, у Кракові? Площа ринок, криві середньовічні вулиці? Добре, залишимо в спокої унікальну львівську архітектуру і поляків як туристів, яких тягне сюди ностальгія за “польським Львовом”. (Це такий туристичний маршрут). Що в масштабах світової культури витворив Львів, щоб його свідомо і несвідомо наслідували? (Мазох? Польські математики і літератори?) Щоб про нього чули не тільки туристичні оператори і професори з літератури та історії? Представники діаспори? Факт незаперечний, що Львів - найбільше україномовне місто на планеті. Після нього - Торонто, а потім Станіславів. Львів - український П’ємонт. Тут зародилась не одна національна революційна хвиля. Шкода, але це все вже в минулому. Зараз Львів не є “законодавцем моди” навіть у ре?іональному, не те що національному масштабі. (І першість найбільш корумпованого міста світу Львів уже втратив: у Києві беруть більше).

Я це до того, що ображаються наші люди, якщо американці, а я додам, ще й добра половина європейців (про азіатів, латиноамериканців і африканців помовчимо), ніколи не чули про існування нашого міста. Хто в цьому винен?

Звичайно, ми всі, які тут живемо, але, все-таки, частка вини - різна. Чому нікого не шокує шквал негативу з боку колишніх відомих і навпаки львів’ян, які переїхали до Києва і в один голос твердять про “львівське болото”, про провінційність, відсталість і вторинність цього міста? Ну якщо вже ви так паскудно говорите про своє рідне місто, що можна хотіти від когось чужого? Чому, втікаючи до Києва на серйозні гроші, обов’язково потрібно додавати, що тут, у кращому випадку, було ніяк? Реалізуватись ви не змогли, і ніхто вас не зрозумів? Буває. А, можливо, ви нічого собою і не являли, і вся ваша цінність “там” - це вільне володіння автентичною українською мовою?

Але справа не тільки в культурі. Колись, за недоброї пам’яті совдепії, Львів славився своїми шоколадом, морозивом і барахолками. Туристи і гості міста відразу топали в магазини й на базари і купували солодкі сувеніри та речі, які потім показували всім: “Це ми купили у Львові”. Зараз такого немає. Немає також знаменитих колись львівських автобусів і телевізорів. Нічого матеріального немає. Є міф. Про львівську каву, львівське пиво і львівську гостинність. Нові часи? Піцерії прийшли на зміну Чанахам і Чебурекам.

Промислово-індустріальний південь і cхід України, де виробляється більшість національного продукту, цілком справедливо вважає, що Львів і вся західна Україна сидить на дотаціях Києва і гуманітарній допомозі Заходу. Якось важко, дивлячись на працюючі заводи там, переконати їх, що це не зовсім так. Переробка сільськогосподарської продукції і торгівля -- це все, що залишилось в ре?іоні, де були ідеї і високі технології. Наші НДІ (науково-дослідні інститути) і їх філіали мертві. Вчені та кращі технологи повтікали на Захід чи Схід або як “пенсіонери” торгують секонд-хендом.

Але “нові люди” є, і це вселяє оптимізм. Наскільки львів’яни скучили за “новим, небаченим, нечитаним передовим і дивовижним” показав книжковий форум. Такого людського моря і такого інтересу немає ніде: ні в Києві, ні в Одесі. Ще одна правда: крім цього у Львові нічого такого більше й немає. Кінофестивалі? Зірки світового рівня далі Києва не їздять.

Львів спортивний - також лише у спогадах. І “Карпати” з їх колишнім ще радянським кубком, і шахова школа, і гімнасти, і легкоатлети, і гребці. Окремі школи, наприклад боксери, чи окремі спортсмени як виняток, що підтверджує загальне правило.

Але Львів - унікальне місто навіть щодо географії. За півгодини автомобільної їзди ми можемо опинитися на території Євросоюзу. Єдине, в чому щоденно відчувається близькість Польщі - це продуктовий сектор. Польська цибуля, польська картопля і польські помідори - усе це в нас на столі. У Львові й надалі невідомо звідки з’являються дуже оригінальні і дуже талановиті люди. Вони “ставлять” пам’ятник Трушу і навіть літературному герою Швейку. Тут і надалі пишуть, малюють і читають. Неймовірно зростає кількість звичайних університетів, університетів національних, академій, коледжів і якихось смішних навчальних закладів, що колись називались просто і страшно - ПТУ.

Хочеться вірити, що, можливо, уже зараз хтось виношує ідею “нової” Ейфелевої вежі, яка стане символом міста і яку будуть знати всі?