Автор: Леся Олендій [1]

В кожного туриста, як відомо, індивідуальна цікавість до пам’яток архітектури, музеїв, мистецьких і музичних уподобань місцевого населення. Є й такі, чий освітянський рівень не дуже високий, тому їх більше хвилює питання, де витратити гроші, й вони, як правило, шукають магазини та ресторани. Що привертає увагу туристів у Львові, з’ясовувала Леся Олендій, спостерігаючи за групами іноземців, а також спілкуючись з одним із численних гідів нашого міста.

Нині у всесвітній мережі інтернет можна знайти безліч цікавої інформації та різноманітних світлин про Львів. Тому декотрі туристи, приїжджаючи в наше місто вперше, вже знають, де вони прагнуть побувати і що хочуть побачити. І нерідко після дня організованого блукання містом Лева зауважують, що їм бракує часу для того, щоб зі всім ознайомитися, тому наступного разу обов’язково приїдуть на довше.

Загалом екскурсія – це театр одного актора. Приїжджають різні люди з різними інтересами, а історія Львова настільки багатогранна, що можна п’ять годин розповідати тільки, скажімо, історію львівських вірменів чи поляків.

Програму маршруту для кожної туристичної групи визначають у турфірмі. Головні об’єкти, з якими ознайомлюють львівських туристів, – Латинська та Вірменська катедри, Успенська церква, Домініканський собор, церква святого Андрія, аптека-музей, Личаківський цвинтар, Музей архітектури та побуту “Шевченківський гай”. І, звичайно, всім показують архітектурно-історичну площу Ринок. Багатьох туристів вражає, що така велика історична культурно-архітектурна спадщина перебуває в жалюгідному стані. Ось тоді екскурсоводам доводиться викручуватися: мовляв, не все так швидко.

– З допомогою киян на вулиці Шевській відреставрували фасад будинку, тепер маємо книжковий магазин “Буква”. А тут ви можете порівняти, як дбає про будівлі міська влада, а як приватні власники, – каже мій знайомий гід, вказуючи на будинок № 28 на площі Ринок, з якого розібрали риштування, залишивши його недобіленим, що створює контраст із приватною галереєю “Еліт” поряд.

– На жаль, невідомо, що конкретно зробила львівська мерія для реставрації Палацу Бандінеллі чи реконструкції будівлі, де тепер розташована “Буква”. Якщо це повністю зробила вона, то ми так і пояснюватимемо туристам: бюджет слабенький, але поступово справа просувається до кращого, – “сповідається” один знайомий екскурсовод. – Неприємно вражають також графіті на будівлях у центрі Львова, які з’являються від бажання самовираження неповнолітніх “художників” і бездіяльності міліції. І яких, на жаль, тривалий час ніхто не забілює.

Цікаво, що немає жодного туриста, який би залишився байдужим під час екскурсії в аптеку-музей і Музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай”. Можливо, декого це здивує, але, власне, ці два місця є найбільш популярними серед гостей нашого міста. Єдина в Україні та Європі діюча аптека-музей розташована в самому серці Львова – на площі Ринок. Аптека функціонує вже понад два з половиною століття, а з 1966 року приймає відвідувачів ще й унікальний музей історії фармації з більш ніж трьома тисячами рідкісних експонатів, які зібрали науковці, фармацевти та колекціонери-ентузіасти. Нині аптека-музей налічує 16 експозиційних залів, якими з великим зацікавленням блукають туристи. А щодо Шевченківського гаю, то, на відміну від українців, яких селом не здивуєш, іноземці сприймають усі ці старенькі дерев’яні хатки як екзотику. Чимало приїжджих виявляють також інтерес до об’єктів, розрахованих на специфічну аудиторію: таких, як Музей метрології та вимірювальної техніки, Музей давніх друкарських технік, Музей мистецтв давньої української книги.

У будь-якій екскурсії завжди присутній історичний контекст, оскільки саме історія міста допомагає чужоземцям зрозуміти, яким Львів є нині.

Зазвичай перше запитання, яке туристи ставлять екскурсоводові відразу після знайомства, в усіх однакове: “Де можна поміняти гроші?” Інші з’являються вже під час огляду культових споруд. Тут варто зауважити, що найбільший інтерес в іноземців викликає релігійна тематика, зокрема, відмінності між римо-католиками, греко-католиками та православними. Оскільки християнська релігія багатобарвна, то тепер на ній мало хто розуміється. Не можна сказати, що в усіх туристів однієї групи однакові інтереси. Одні цікавляться українськими народними традиціями, запитують, які свята в нас найбільш шановані, інші – культурними й історичними зв’язками між країнами. Скажімо, американці запитують про ставлення українців до Америки, громадяни Канади, представники української діаспори намагаються “розкопати” інформацію, пов’язану з їхнім корінням. А туристам зі сходу України просто хочеться побачити на власні очі місто, імідж якого дещо відрізняється від того, чим воно є насправді. Незважаючи на те, що багатьох туристів дивує багатомовність Львова і те, що тут україномовні, російськомовні та польськомовні мешканці мирно співіснують, львівські екскурсоводи вважають місто Лева символом національної самосвідомості.

Багато європейців зводять брови догори, коли гіди розповідають їм, що гасову лампу винайшов у Львові Іван Зег. А інформація про те, що у Львові на вулиці Коперника свого часу жив засновник фірми спортивного одягу “Адідас”, пробуджує в них бажання дискутувати. Проте екскурсовод завжди апелює до літератури, в якій це вичитав. Чимале здивування в іноземців викликає також факт, що за часів середньовіччя у Львові було дуже багато заробітчан із Західної Європи, а саме – архітекторів, будівничих та інших ремісників.

Коли ж заходить мова про харчування, окремі іноземці запитують екскурсоводів, у якому ресторані Львова можна скуштувати страви української національної кухні, а інші – які заклади громадського харчування найкращі у співвідношенні ціна – якість і де є зали для тих, хто не курить. Не всіх іноземних туристів приваблює сучасний євроінтер’єр цих приміщень. Тому великим позитивом Львова можна вважати його тяжіння до нестандартних дизайнів.

Якось, минаючи на площі Ринок групу туристів, почула, як один із них запитував гіда, чому в українських готелях не продають поштових марок. На це останній відповів, що марки є “бізнесом” винятково української пошти. Нерідко гості нашого міста запитують у музичних крамницях інструментальну акустичну фолкову музику і здебільшого її там не знаходять. Тоді вони цікавляться в екскурсоводів, чому не продають таких творів на CD-носіях. І тим доводиться пояснювати, що, мовляв фолкмузика – річ дуже специфічна, тому в Україні її любителів не так уже й багато. Українцям більше подобаються сучасні обробки фолку.

Туристів нашого міста шокує “бєспрєдєл” із транспортом у центрі Львова, зокрема, перевантаженість ними площі Ринок, коли автомобілі їздять пішохідними вулицями, такими як, скажімо, Галицька. А в гідів, окрім проблеми обходити машини, є ще одна: через собачі фекалії на тротуарах їм частенько доводиться вишуковувати місце, де можна було б зупинитися з групою. Зокрема, площа Коліївщини за музеєм “Арсенал” просто всіяна “букетами” наших чотириногих друзів.

Найбільше іноземців дивує відсутність смітників у місті та наявність бруківки. Щодо останньої, в цьому вони вбачають навіть певний шарм міста Лева. А відсутність смітників породжує здивування. Тоді екскурсовод пояснює, що львів’ян із дитинства навчають носити сміття зі собою і викидати лише тоді, коли помітять смітник. До слова, факт, що у Львові воду подають по годинах, узагалі не піддається розумінню закордонних гостей.

Зацікавлення туристів легко можна класифікувати за їхньою національною приналежністю. Так, скажімо, ортодоксальних євреїв цікавить усе, що пов’язано з Голокостом, а також єврейською культурою. Зокрема, вони запитують, чому у Львові немає музею іудаїки. Євреї, які приїжджають з Америки до Львова, – це здебільшого вихідці з Галичини, котрі емігрували туди після війни. Вони заштамповано сприймають окремі моменти історії і навіть ставлення християн до іудеїв.

А от японців хвилює автентика або щось із розряду неповторного. Особливе зацікавлення в них викликають пари українських молодят, які йдуть до шлюбу. А ми і не подумали б, що в цьому може бути щось оригінальне!