Походи еротичним Львовом

Коли говорять про «Еротичний Львів», розповідають про ревнощі й підступи, вічне кохання й романтичні дуелі, борделі й повій, феміністок та жінок, які боролися за своє кохання... Екскурсія «Еротичний Львів» — найпопулярніша серед решти тематичних пропозицій для туристів, які у Львові не вперше, а також для львів’ян, розповів автор цього екскурсійного маршруту Ігор Осідач. 

Саме з львівськими любовно-еротичними історіями та легендами ознайомлюють львів'ян у черговій екскурсії проекту «Львівські шпацери» (організатори — ГО «Підкова» та туроператор «Крилос Ком» — www.vidviday.com.ua).

Еротизували Львів своєю присутністю свого часу Джакомо Казанова, Леопольд фон Захер-Мазох… У Львові любили Іван Франко, Богдан-Ігор Антонич... Є свої історії кохання у фундатора будівництва сучасного театру імені Марії Заньковецької графа Станіслава Скарбека, італійського купця Роберто Бандінеллі, короля Яна Собєського та багатьох інших. 

Екскурсію «Львів еротичний» Ігор Осідач розпочав із розповіді про незвичний ракурс скульптури на арці фасаду Львівської опери. Львів’яни склали легенду: нібито акторка, яка позувала скульпторові, була проти, щоб її зображали так, як усіх решта, бо вона надто знаменита, її впізнають, тому, позуючи оголеною, хотіла, щоб її тепер впізнавали й зі спини. А насправді це — постать Феміди, яка не завжди повертається до нас обличчям.

Про еротичну скульптуру у Львові складено чимало легенд. Зокрема, про горельєфи навпроти Домініканського собору є кілька версій. Ігор Осідач розповів варіацію про те, як Зевс покарав чоловіка жінки, яка поскаржилася античному богу, що чоловік ігнорує її та її сексуальність… Як саме — варто зорієнтуватися на місці. 

Нового трактування, в контексті «Еротичного Львова», набув пам’ятник видатному наївному маляру Никифору Дровняку. Місцевий безпритульний іноді збирає біля нього гроші в капелюх, пояснюючи туристам, що треба терти Никифору Дровняку і для чого: жінкам треба терти палець, а чоловікам — носа (за іншою версією — навпаки)…

«Ньюзмейкерами» значної кількості історій про кохання у Львові були жінки. У тюрмі Низького замку (де нині Вернісаж) ув’язнили колись пані Опацьку: її застали в кімнаті, коли вона розчісувала волосся своєї служниці і говорила: «Ти не маєш права мати таке волосся». Але — голова була окремо від тіла.

Окремому з жіночих ґанджів надали у Львові особливої уваги: до одного з передринкових будинків часів середньовіччя причепили ланцюги й приковували тільки жінок, і тільки за такий злочин, як сварка в центрі міста.

Ще одна львів’янка — Агнєшка Лешковська прославилася тим, що в неї закохався король Владислав Ваза, відомий як Владислав IV. Він забрав її до Варшави, але одружитися з купчихою не міг, а з іншими не хотів. Тому цілком серйозно вважали, що вона його причарувала, навіть сам архієпископ намагався свяченою водою відбити ті чари, але марно, зазначає Ігор Осідач. Зрештою, короля змусили одружитися з австрійською принцесою Сецилією Ренатою. Але Агнєшка жила в тому самому палаці, тому в Сецилії таки виникло запитання, хто ця така весела дівчина, з якою король проводить так багато часу. Лешковську теж одружили, якнайдалі від Варшави – відправили до Литви. Але король їздив туди на тривалі полювання. Згодом він одружився ще раз, але свого першого кохання не забув і помер в Агнєшки на руках. 

Заступником керівника Національного музею свого часу була знаменита Марія Долинянка, одна з перших львівських феміністок. Намагалася стати депутатом австрійського парламенту, але за неї проголосувало тільки 500 осіб. Депутатство, як і політика, було прерогативою чоловіків. Хоча в законі Австрійської імперії не йшлося, що жінка не може бути депутатом. А в тогочасному гумористичному журналі з’явилося пояснення, чому жінка не зможе стати депутатом: в парламент обирають тих, кому виповнилося 30 років, а яка жінка зізнається, що їй уже 30?
До речі, Магдебурзьке право містило такий пункт: якщо чоловік застукав жінку на гарячому, то в стані афекту (але не потім) мав право вбити її, і за це його не карали, розповів автор екскурсії «Еротичний Львів».

В одному з будинків на площі Ринок містилася легендарна «Фама», рекламна фірма, яку створили Богдан Чайка і Роман Шухевич. У діяльності фірми їм допомагали жінки. Коли до конкурента телефонував багатий клієнт, телефоністки перемикали зв’язок на цю фірму, і згодом «Фама» пропонувала йому дешевші ціни, іноді навіть усупереч своїй вигоді, аби відбити клієнта. Друкували рекламні оголошення досить еротичного змісту, із зображеннями жінок у спідницях вище коліна. Також торгували купленими в Європі еротичними журналами, в яких жінки вбрані в дещо коротшому одязі, ніж було заведено в нас.

Перша повія з нашого міста, яку зафіксували давні хроніки, — Катерина зі Львова. Згадка про перший бордель (дерев’яний будиночок біля Арсеналу) пов’язана із записом про ремонт трубопроводу. Борделі колись були в будинках, де нині банк «Львів» на розі площі Ринок і Сербської, там, де тепер магазин «Юний технік», а також на місці, де згодом спорудили синагогу «Золота роза», розповів Ігор Осідач. Згідно зі середньовічними законами, повія теж мала права: її не можна було зґвалтувати.

У XIX ст. Австрійська держава вирішила заборонити борделі, ухваливши відповідний закон 1885 року. Але через кілька років зробили виняток: якщо жінка не може інакше забезпечити сім’ю, то нехай. Висунули низку умов: зокрема, у помешканні, в якому приймає клієнтів, не має бути дітей, чоловіка. 

На той час у Берліні відвели окрему вулицю для жриць кохання, у Бремені вирішили поселити повій на одній вулиці, і щоб там не жили порядні люди. У Львові вибрали вулицю Шпитальну для вулиці червоних ліхтарів, але ніхто не хотів звідти переселятися. Тому Шпитальна стала прогулянковою для представниць цієї професії, але їх там не поселили. Ще однією такою вулицею була сучасна Дорошенка. Однак виникла проблема, адже на Дорошенка були презентабельні магазини, і в них почали зникати клієнти. Бо порядний чоловік не хотів заходити на вулицю, де гуляють ці жінки. Потім виправдовуйся перед дружиною, що ходив не на них дивитися…

Знаменита Галшка Острозька, племінниця Костянтина Острозького, після шлюбу вирішила, що це помилка, і вирішила заховатися від чоловіка в Домініканському соборі, розповів гід. Приїхала з військом і перетворила собор на фортецю. Чоловік приїхав зі своїм військом, і почалася справжня облога. Тривав арт-обстріл, у місті припинили торгівлю, втрутився король, наказав припинити це. Місто перемогло, але не гарматами й пушками, а перерізавши труби, які давали воду. Чому ж Галшка одружилася? Вона завжди слухала матір, але коли матері не було поряд, та передавала свій перстень на підтвердження, що це її слова. Претендент на її руку, такий собі Гурка, приїхав із перснем і переконав, що одруження з ним Галшки — воля її матері. Під час облоги Галшка, яка вважала цей шлюб незаконним, одружилася зі своїм коханим, який пробрався до неї під виглядом жебрака. Держава виявилася на боці першого шлюбу, але щастя з Галшкою Гурка не мав…