Кожного разу, коли проходжу центральною частиною нашого міста, задаю собі питання: "Хто приклав неймовірних зусиль та коштів, щоб наше місто стало таким прекрасним як ми його бачимо? Хто ці люди, які жили десятки , чи сотні літ тому? Чому вони полюбили місцину на якій жили і вкладали кошти у її розвиток?" На ці та багато інших питань я стараюся знайти відповідь, хоч розумію, що душу далекого предка я ніколи не розгадаю. Але вдячна тим людям, які залишили нам такий чудовий скарб - наш Львів, вдячна людям які робили світлини Львова далекого минулого. З їх світлин , з їхньої графіки ми можемо лиш притулитися до нашої історії,. Побачити як мінявся наш Львів, дізнатися , які чудові і віддані люди жили у нас… Сьогоді я розповім про площу Міцкевича.

У 1843 році урочисто відкрито площу, яка отримала назву на честь губернатора Галіції в 1832-1846 рр., ерцгерцога Фердинанда Д’Есте (нині це площа А. Міцкевича). Великий простір для площі звільнився після знесення давніх мурів наприкінці ХVІІІ ст. Саме в цьому місці височіла Фарська Бастея (напівкругла захисна вежа без даху і задніх стінок на місці теперишнього "Будинку книги" на пл. Міцкевича, 8). Під час упорядкування майбутньої площі в 1839-1841 рр. знесено деякі давні кам’янички і розпочато засклепіння Полтви. В 1850-х роках, після занепаду святоюрських ярмарків, львівська влада спробувала перетворити площу Фердинанда на свого роду торгівельний центр, однак площа, на щастя, так і не стала міським ринком. У 1862 р. в її центрі на місці криниці поставлено мармурову фігуру Матері Божої, від цього часу вона отримала назву Марійської. А 1904 р. криниця з фігурою Діви Марії була перенесена на те місце, де є нині, поступившись місцем пам"ятнику Адаму Міцкевичу.
(за Котлобулатова І.П "Дати і Події в історії Львова").