В блозі “Мій Львів” зібране все цікаве, що пов’язане зі Львовом і його історією. Наповнення береться з інтернету, книжок, журналів, пліток, вулиць, прогулянок, новин, телебачення, оповідань, переказів, одним словом – звідусіль.
Мій Львів шукає нового власника . В групу "Мій Львів" входить: mylviv.com, mylviv.org, mylviv.biz, my.lviv.ua, my.lviv.pro, mylviv.com.ua, mylviv.in.ua, mylviv.blogspot.com, представництва в соціальних мережах, ресурс самостійних публікацій анонсів і афіш подій у Львові - AFISHA.LVIV.PRO. Для зв'язку скористайтесь, будь ласка, нашими контактами.

Все про "1885"
Монастир Святого Серця

Монастир Святого Серця

Монасти́р Свято́го Се́рця (повна назва: Монасти́р Згрома́дження Сесте́р Найсвяті́шого Се́рця Ісусового; лат. Sacre Coeur) — жіночий римо-католицький монастир, що проіснував століття у Львові (з 1844 по 1944). Від комплексу монастиря залишився один корпус, пам’ятка архітектури історизму (неоренесансу). Адреса: площа Святого Юра, 1/2. До монастирського комплексу також входив рекреаційний парк — нині сквер на площі Св. Юра. Парк спроектував і збудував у 1897 році будівничий Стрийського парка Арнольд Рьорінґ. Монастир Святого Серця засновано в 1844 і закрито в 1944. До будівлі монастирського виховного корпусу прилягав костел Святого Серця Ісусового. Костел будували з 1844 по 1855 роки на кошти ерцгерцога Фединанда д’Есте (ім’я якого в свій час носила площа Міцкевича) та архієпископа Пістека з мотивами готичного і романського стилів за проектом Вінцента Равського. Костел теж був знесений у 1970-х роках, а на його місці з’явилась будівля харчового блоку політехнічного інституту (корпус № 26). У вересні 1946 року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в приміщеннях...
За Польщі дешеві повії «давали» в кредит…

За Польщі дешеві повії «давали» в кредит…

Автор: Борис Козловський; Фото: Мирон Маслюк (1, 2) Передбачаю, що небайдужий до цієї теми читач зверне увагу і подивується, чому часові рамки цієї розвідки обмежені 1943 роком? З кількох причин. Я ставив собі за мету обмежитися дослідженням будинків розпусти лише довоєнного Львова. А останнє письмове свідчення про наші борделі датується саме 1943 роком. Дослідження, підкреслюю, – наукове. Хоча легендами автор теж не гребував… Збирав я цей матеріал по крупицях. Перечитував те, що вже надруковано на цю делікатну тему у періодичних виданнях, художніх творах, спілкувався з істориками і старожилами Львова. Автор сексуально не стурбований Ставлення до мого зацікавлення було неоднозначним. Професор Франкового університету Йосип Лось мене навіть присоромив: це, мовляв, тема для “жовтої” преси, а не для такої солідної газети… Ще один науковець сказав дошкульніше: за такі теми беруться сексуально стурбовані люди… Прикро, несправедливо. До цієї теми я прийшов випадково. Як ви думаєте, що спільного між борделем та Інститутом фізичної оптики? Я йшов на зустріч до...

Панянки у червоному

Автор: Андрій Козицький У европейських містах середньовіччя відправною точкою для легалізації проституції та створення будинків розпусти була теза відомого філософа-теолога Томи Аквінського. Він казав, що в кожному палаці потрібен туалет. Тоді неприємний запах буде тільки там, а в иншому разі смердітиме в усьому палаці, бо люди все ж мусять справляти свої фізіологічні потреби. У порівнянні з Европою проституція у Львові, звичайно, мала свою специфіку. Перша зафіксована згадка про існування в місті будинку розпусти відноситься до 1450 року. У міських актах зазначено, що якийсь львівський бордель заплатив за ремонт власної каналізації. А перший випадок подружньої зради у Львові, зафіксований у документах, стосується 1407 року. Описано, як панича спіймали з коханкою на гарячому. Але на відміну від багатьох инших міст, де повії утворювали певні професійні організації, ґільдії, у нас такого не було. Наприкінці ХVІІІ століття, коли Львів увійшов до складу Австрійської імперії, становище львівських повій змінилося. Тодішня австрійська імператриця Марія-Терезія була особою дуже суворих звичаїв і різко...

POSTфактум

Джерело: Контракти Ольга ШВАГУЛЯК-ШОСТАК Розвиток львівської пошти почався з рейдерських атак і корупційних схем Пошта Бандінеллі оселилася у самому серці міста — на площі Ринок Ключі від галицької пошти Моду на листонош до Галичини привезли італійці. У Болоньї, Неаполі та інших апеніннських містах ще з XII століття використовували гінців (курсорів), які зі швейцарською пунктуальністю надійно і швидко доставляли кореспонденцію за потрібною замовнику адресою. Згодом ці послуги почали імпортувати. Так, італійський купець Доменіко Монтеллупі спочатку «обкатав» поштовий сервіс у Кракові — тодішній столиці Речі Посполитої, до складу якої входила Східна Галичина. А 1625 року він поширив цю невисоку порівняно з теперішнім мобільним зв’язком технологію на Львів. Італійське поштове зерно на Галичині впало у підготовлений грунт: тут було багато трудових мігрантів-торгівців, будівельників, архітекторів з Європи, які традиційно і з великим економічним ефектом перебували на заробітках і не могли обходитися без звичного засобу регулярного зв’язку з домівкою та бізнес-партнерами. Але дорогу поштовому першопрохідцеві через кілька років стрімко перейшов...