Хто такий “геометр”?
Впродовж історії для Львова одним з найголовніших прибутків був податок на нерухомість. Власники будинків, прибудов та, що найголовніше, земельних ділянок щороку мали сплачувати кошти в скарбницю. Цей податок вважався найстабільнішим та найпрогнозованішим. Міські урядники спираючись на його розмір могли передбачити бюджет на наступний рік. Земля в центрі, або, як тоді казали, «міста в мурах», була особливо дорогою. Не даремно це позначилось навіть на львівській архітектурі. Львів’яни дотепер полюбляють показувати своїм гостям будинки на ринку, які мають лише три вікна. Мовляв, якщо хтось мав більший наділ, а отже, і більше вікон, то вже вважався заможнішою людиною. Проте, сьогодні вже забули, що питання розміру цього податку залежало від людини, професія котрої в міській раді мала назву геометр. З цією професією у Львові була біда. Саме геометр визначав розмір ділянки, а, отже, й розмір податку. Жоден з цих працівників не втримувався на своїй посаді довше кількох років, і, як правило, був змушений втікати з міста під загрозою арешту...
Дорога ти наша владо
Кожного разу напередодні виборів влада обіцяє скоротити видатки на своє утримання. Проте, зазвичай наступна «оптимізація» закінчується лише зростанням кількості чиновників та службових авто. Чи завжди так було? З 14 до 18 ст. роль депутатів у Львові виконували райці. Згідно з тогочасним законодавством, вони одночасно поєднували кілька функцій. Почесну місію «батьків міста», благодійників та людей, покликаних наполегливо працювати над найважливішими проблемами розвитку Львова. Вони мали здійснювати доброчинну опіку над громадськими інституціями. Наприклад, кожен з урядовців був патроном костьолу, міських шпиталів св. Духа, св. Станіслава чи школи. Посада райця була найвищим ієрархічним щаблем, якого міг сягнути міщанин. На посаду могли розраховувати лише ті городяни, які мали міське право, таку собі середньовічну прописку. Так Львів намагався оберегти себе від ймовірних зазіхань прибульців ззовні. Посада райця продовжувала формально залишатися виборною. Але на практиці, щорічна ротація здійснювалася лише в середині цієї кланової організації. У випадку смерті когось з райців, новий член приймався туди переважно з числа інших львівських достойників. Як...
Ця важлива професія – львівський кат
Тим, хто щоранку слухає «Львівську хвилю», ім’я Ігора Лильо давно й добре відоме. Історик, талановитий журналіст, він також є автором ексклюзивних екскурсій Львовом та просто енциклопедією різноманітних фактів, історій та оповідок з життя рідного міста. Відсьогодні на сторінках цього блога будуть з’являтися розповіді від пана Ігоря, тож матимемо можливість ще більше дізнатися про свій Львів, його захоплюючу історію та непересічну долю. Перша історія про нелегку, але важливу в старому Львові професію - кат. Серед численних професій, що колись існували у Львові, катівське ремесло традиційно збуджує уяву та викликає чисельні запитання. Було щось насправді незвичайне в професії людини, котра, з одного боку, мордувала та вбивала людей, а з іншого – визнавалась громадою, як необхідне зло. Кат у Львові – це людина, яка добре заробляла. У 18 ст. він був на третій позиції після міського голови та правника. А все тому, що окрім сталої платні, кат мав чисельні доплати. Меч, сокира чи шнурок? В залежності від...
Ігор Лильо і його розповіді про Львів
Вірменська церква. Про гасову лампу та мезузи. Про "канібалізм" та пияцтво у Львові Каплиця Боїмів
Останні коментарі