Джерело: Львівська газета [1]

Жанр панорами походить від ілюзіоністських ефектів барокового театру, а його винахідником був ірландець Роберт Баркер (1739-1806). Панораму Единбурга, яку він створив, відкрили 1788 року.

Ілюстрація з журналу “Будуємо інакше” (Фото: Ігор Чорновол)Розквіт жанру панорами припав на другу половину ХIХ ст., коли в Берліні, Парижі та Мюнхені навіть з’явилися спеціальні студії.

Єдині відомі мені панорами, які є на території сучасної України, експонують у Севастополі. Це “Оборона
Севастополя 1854-1855 рр.” під час Кримської війни та “Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.” Хронологічно остання постала в Іраку під час війни Саддама Хусейна з Іраном. Вона презентувала перемогу арабів над персами в битві під Аль-Кадісією.

Ми вже розповідали про панораму розгрому Т. Костюшком російського війська під Рацлавіцами 1794 р. авторства Яна Стики та Войцеха Коссака – одну з найбільших туристичних атракцій нашого міста до 1939 року (тепер її експонують у Вроцлаві, “Газета” 18.06.04). До історії світового мистецтва Ян Стика ввійшов завдяки панорамі “Голгофа”, яку він презентував під час Католицького з’їзду у Львові 8 липня 1896 р. (тепер – у Ґлендейлі біля Лос-Анджелеса).

Торік ширшій громадськості стала відома також панорама Львова Януша Вітвіцького, коли преса, зокрема “Газета”, висвітлювала презентацію її фотографій у палаці Бандінеллі, а редакція часопису “Будуємо інакше” підготувала спеціальний випуск.

Витвицькі – відомий галицький рід гербу “Сас”, який походить із с. Витвиця (тепер – Волицького району Івано-Франківської обл.). Як і інші дрібношляхетські родини, рід розгалузився на українські та польські гілки. Так, в “Енциклопедії українознавства” за ред. В. Кубійовича згадано сімох Витвицьких: двох композиторів, журналіста, двох священиків (один з яких свого часу був відомим літератором і депутатом Галицького сейму) та міністра закордонних справ ЗУНР.

Януш народився 10 вересня 1903 р. у Львові в сім’ї гімназійного професора Владислава Вітвіцького. Перед матурою встиг повоювати з більшовиками (1920), був поранений. 1926 р. закінчив архітектурний факультет “Львівської політехніки”, також слухав курси на гуманітарному факультеті університету Яна Казимира за спеціальністю “мистецтвознавство”. Після закінчення навчання Я. Вітвіцький працював як архітектор, 1929 року виграв конкурс проектів павільйону Львова на промисловій виставі в Познані та відвідав колекцію макетів міст у Парижі. Під впливом побаченого Я. Вітвіцький задумав створити макет середньовічного Львова. Нагадаю, впродовж XIX ст., пристосовуючи міста до модерних архітектурних концепцій, у Європі, зокрема й у Львові, знищували фортифікаційні споруди. У нас фрагменти фортифікацій збереглися на Високому замку, Підвальній (навпроти Успенської церкви), в барі “Під вежею” на Староєврейській, на проспекті Свободи (протягом 1990-х їх реставрував разом із відновленою вежею крамарів власник однойменного ресторану) та Митній (реконструйовані укріплення Бернардинського монастиря).

1931 р. Я. Вітвіцький продовжував студії в Парижі та Римі, у 1932-1934 рр. працював у будівельному управлінні міста Торунь, у 1934-1944 рр. був асистентом і доцентом кафедри історії архітектури “Львівської політехніки”.

Завдання, яке поставив перед собою Я. Вітвіцький, було нелегким. Хоча старі міські плани були відомі, проте історики здебільшого досліджували письмові джерела. Натомість для реалізації проекту панорами Я. Вітвіцький передовсім потребував графічних матеріалів. Тож йому довелося роками працювати в архівах. Окрім того, Я. Вітвіцький зумів згуртувати десятки ентузіастів, заснував “Товариство створення макету давнього Львова” й отримав майстерню – спершу в “Політехніці”, згодом – на Вірменській, 23 (будинок “пір року”).

Робота розпочалася 1931 р. Я. Вітвіцькому довелося працювати власним коштом: 1939 року Львівська міська рада ухвалила профінансувати третину вартості панорами (загальна вартість – 180 тис. злотих), проте митець встиг отримати лише 10 тис. злотих. 1939 р. гурт Я. Вітвіцького завершив макет міста в межах середмістя. Планували, що панораму експонуватимуть у Пороховій вежі.

Макети виготовляли здебільшого з фанери та картону. Дахи будинків вирізали з мідної бляхи, дахи церков, елементи декору, моделі скульптур – зі свинцю. Домініканський собор змонтовано з 1943 частин. Мініатюрну модель карети львівських архієпископів вилито зі срібла (вона могла їхати). Портрети Боїмів на їхній каплиці з дивовижною точністю відтворено на площі 8х8 мм кожен. Усього митець реконструював 350 об’єктів у масштабі 1:200. Загальна площа панорами – 4х3,6 м. Панораму підсвічували завдяки під’єднанню до електричної мережі.

Здичавіння Європи періоду Другої світової війни не перешкодило Я. Вітвіцькому продовжувати працю. Шестеро його співпрацівників і матір загинули, самого вченого окупанти неодноразово заарештовували. Попри все,
Я. Вітвіцький мав сміливість звертатися до совєцької та нацистської влади з проханням надати йому кошти для завершення проекту. І, на диво, йому вдавалося отримувати від окупантів доволі значні суми.

1946 р. панорама була готова. Внаслідок ініційованої російськими та польськими комуністами політики “репатріацій” Я. Вітвіцький планував переїхати до Варшави, де його батько отримав кафедру психології університету ще 1919 року. Туди мала потрапити і панорама Львова. Щоб вивезти її, митець особисто звернувся до Хрущова й отримав дозвіл. Він запакував макет у шість величезних скринь. 16 липня 1946 р. Я. Вітвіцький вийшов зі своєї майстерні на Вірменській у супроводі трьох невідомих. Наступного дня його труп знайшли неподалік центрального вокзалу. Таємниці загибелі Я. Вітвіцького так і не розкрили. Поховали його на Личаківському цвинтарі. Через два тижні його вдова з дітьми виїхали до Варшави.

Як і вивезені зі Львова панорами Я. Стики, панорама Я. Вітвіцького тривалий час припадала пилом, її нищили час і злодії. Лише 1987 р., після крадіжки найцінніших фрагментів панорами в музеї архітектури у Вроцлаві, родина Вітвіцьких передала панораму до музею Вроцлавської єпархії, де розпочали її реставрацію. 2 лютого 1994 р. панораму Львова відкрили для огляду в залах арсеналу Вроцлава. У Вроцлаві її можна побачити й тепер.

Ігор Чорновол