Музичне життя Львова за австрійських часів

Мистецтво ґрунтується на трьох речах:
треба багато бачити, багато
вчитися і багато перестраждати.
(П.І.Гаркаві)
Музичне життя Львова за австрійських часів
Сьогодні буде розповідь про одну із сторінок культурно-мистецького життя Львова австрійських часів. При написанні статті використано друковані матеріали присвячені музичному життю Львова, які зберігаються у фондах ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України.
З початку ХV століття при міських музичних цехах вже існували інструментальні капели, а з ХV століття капели створювались при дворах деяких магнатів, та в монастирях. У 1580 році були затверджені привілеї львівського братства музикантів, для виконання церковної і побутової музики. В 1700 році з’являється перший на Україні нотний збірник “Ірмологіон”.
З кінця ХVIII століття музичне життя Львова пов’язане з діяльністю цісарсько-королівського привілейованого театру. У 1796 році Ю.Ельснер організував у нашому місті “Музичну академію”.
Наприкінці ХVIII у першій половині ХІХ століття в культурному житті Львова, що зазнавало Європейських впливів, було багато спільних рис з процесами національного відродження слов’янських народів. Львів того часу був “грунтом”, на якому за декілька десятиліть виросла ціла плеяда галицьких композиторів, названа згодом “Перемиською школою”.
З початком ХІХ століття діяльну участь в музичному житті Львова приймав піаніст і композитор Я.Медерич-Галлюс. В 1803 році під його керівництвом відбулось виконання “Пір року” Гайдена. В 1811-1813 роках скрипаль К.Ліпінський влаштовував публічні симфонічні концерти, в 1824 – абонементні концерти квартетної музики.
Загалом, у тридцятих роках ХІХ століття у нашому місті було 2612 будинків, 80 вулиць на яких жило 11718 родин, загалом населення сягало 70 тис.
Товариське інтелектуальне життя зосереджувалося у вітальнях, оформлених у бідермайєрівському стилі, зручно і затишно, обов’язково з музичним інструментом, годинником і круглим столом. Тут читали Джорджа Байрона і Вальтера Скота , Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Івана Котляревського, залишали в альбомах-штамбухах на згадку малюнки. Тогочасний Львів важко уявити собі без театрального та музичного життя. Театр тут шанували здавна...
Перші опери на львівській сцені ставив Юзеф Антоні Францішек Ельснер, згодом вчитель Фредеріка Шопена. У 1824 році львів’яни перживали справжню навалу віртуозів. В лютому до Львова в черговий раз навідується відомий вже й тоді скрипаль Кароль Ліпінський, щоб 4 лютого дати великий концерт. Черговий виступ Лі пінського у львівському Редутному залі відбувся 5 червня того ж року. Незмінним учасником “музичних академій” залишався оркестр львівського театру, керівником якого був капельмейстер Ернесті. 14 червня 1824 року виступ Фареоля Мазаса супроводжувався справжнім музично-драматичним дійством за участю знаменитої на той час тринадцятилітньої балерини Анжеліки Сент-Раменміс.
У 1826 році тогочасна преса відзначає “бум вундеркіндів”. Зокрема, 14 березня на сцену львівського театру вийшов девятилітній піаніст Юзеф Крогульський. А 5 грудня цього ж року відбувся вечір пам’яті Моцарта за участю сина композитора Франца Ксавера Вольфгана Моцарта, Кароля Ліпінського та хору ново заснованого інституту співу “Хору Св. Цецилії” (проіснував до 1829 р.). Саме з цього дня починає свій відлік “львівська моцартіана” – плідна діяльність так званого Товариства Св. Цецилії, заснованого в цьому ж році Францом Ксавером Вольфганом Моцартом, учнем А.Cальєрі. Товариство Св. Цецилії готувало львів’янам приємні сюрпризи, а його засновник замовив картину із зображенням патронеси хору, котру виконав придворний маляр герцога Ангальт-Кетенського Енгерт.
У 1827 році Львів приймає у себе арфіста Шульца з Лондона, з котрим Ліпінський познайомився під час виступів у Києві та порекомендував виступити у Львові. Концерт відбувся у Редутному залі 6 березня. “Транзитом” згодом Львів відвідав віденський віолончеліст Йозеф Вагнер.
5 грудня 1828 року, у річницю смерті В.А.Моцарта, у церкві Св. Юра, центральному греко-католицькому храмі, під керуванням сина композитора хор Св. Цецилії виконав Реквієм Моцарта. Загалом, хор Св. Цецилії виконував здебільшого духовну музику, часто у супроводі театрального оркестру, а залами для виступів обирались львівські культові споруди. З 1833 року традиційними у дні свят стають карнавали, організатором яких був Башни. Ці танцювальні дійства відбувались у колишньому Єзуїтському городі, на яких переважали національні танці – полонези, мазурки. 17 квітня 1836 року в Бернардинському костелі Св. Андрія Музичним Товариством виконувались твори приурочені до дня народження цісаря. На той час очолював Музичне Товариство директор львівської поліції Леопольд фон Захер-Мазох, батько всесвітньо відомого письменника. У зв’язку з тим, що зал Музичного Товариства був невеликий, для концертів використовувалися й театральні приміщення. 18 березня 1842 року у старому пофранцісканському театрі, де ще у 1838 році виступав Кароль Ліпінський – скрипаль, композитор і диригент театрального оркестру, давали останню виставу – грали п’єсу Шекспіра. На площі Каструм завершувалося спорудження нового Скарбківського театру. Будовою керував сам фундатор – граф Станіслав Скарбек. Театр вимагав нестандартних інженерних вирішень, тому у фундамент було закладено 16 тисяч дубових паль, забезпечено оптимальну видимість, акустику та опалення великої зали на 1460 глядацьких місць. Після закінчення будівництва театр був улюбленою, але не для всіх доступною розкішшю. Квиток у ложу партеру коштував 4 золотих 40 крейцерів, крісло в партері – 1 золотий, а на третьому ярусі – 40 крейцерів. Для порівняння: корець жита – 4 золотих 12 крейцерів, вівса – 1 золотий 48 крейцерів.
У львівському театрі служив декоратором Антон Лянге, австрійський художник, син віденського актора Макса Лянге. Крім сценографії успішно займався літографією і малював галицькі краєвиди. Чотирнадцять його картин прикрашали урочисті зали міської ратуші та йому доручали оформлення міста у дні святкових феєрверків чи коли демонструвались модні діорами та панорами під час приїзду коронованих осіб. А афіші з його малюнками друкувались у друкарні фірми Піллєрів.
В альбомі з рисунками львівських художників ХІХ ст. виявлено портрет Ференці Ліста. Молодий мужчина у театральному сурдуті із зав’язаною довкола шиї хусткою сидить за фортепіано, злегка торкаючись клавіш тонкою кистю руки. Гордо піднята голова, довге непокірне волосся, характерний профіль. Цей портрет роботи Юлія Коссака.
13 квітня 1847 року Ференц Ліст після концертів у Києві прибув до Львова. За три роки до того він вже побував у Галичині (у Кракові, де пробув тиждень), цього ж разу у Львові він пробув місяць. Відомий композитор зупинився в готелі “Де ля Рус” (нині на цьому місці знаходиться готель “Жорж”), де його зустрічали члени та учні Галицького Музичного Товариства. Концерти відбувались у театрі Скарбека, в залі бібліотеки Наукового Закладу Оссолінських та у залі Галицького Музичного Товариства. За своєю естрадною примхою Ліст грав по черзі на двох роялях, щоб всі могли бачити з різних боків його руки. Особистість Ференці Ліста, його дружба з Віктором Гюго, Жорж Санд, Генріхом Гайне були овіяні легендами, надихали волелюбними ідеями романтичну львівську молодь. Активність мистецтва, його готовність відтворювати найактуальніші події виявилися 1848 року, у дні “Весни народів”. Академічна молодь покидала студентські лави, йшла на барикади. Відмічаючи відсутніх, викладач всесвітньої історії львівського університету німець Йозеф Маус, зауважив до присутніх: “Вони виконують свій обов’язок, може і ви це зробите?”
Після революції 1848 року зявляється плеяда українських композиторів – М.М.Вербицький, І.А.Лаврівський, В.Г.Матюк, А.К.Вахнянин, Д.В.Січинський та ін. Як писав про ті часи І.Крип’якевич, що треба згадати як 10 березня 1869 року у залі Стрільниці на вулиці Курковій (сучасна вул. М.Лиснка) відбувся перший у Львові Шевченківський концерт. Зранку у православній церкві відбулось богослужіння за упокій поета, а потім відбувся концерт у якому взяли участь всі визначні артистичні й літературні сили. “Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин, який вивів чотири хори – Ферхгота-Товачовського, Михайла Вербицького і дві пісні Лисенка; сам відспівав сольну пісню “Колись було налітали орди Україну”. Корнило Устиянович декламував вірш свого батька, Криниць кий – “Невольника”, Амврозій Дольницький – “Драгоманку” Морозенка (вірші в Федьковича поліція не дозволила виголошувати), наприкінці прмовляв Володимир Барвінський. Відчитано 10 телеграм з Галичини, Буковини й Відня. Саля була повна, жіноцтва начислено 139; але концерт дав дефіцит 20 золотих. По концерті відбувся товариський вечір із декламаціями, співом Вахнянина й промовами на честь “всіх живих, мертвих і ненароджених”. Учасники на пам’ятку поділилися лавровим вінком, яким був прокрашений портрет Шевченка”. Кінець ХІХ та початок ХХ століть у культурно-мистецькому житті Львова ознаменувався відкриттям нового Великого Міського театру (сучасний театр опери і балету ім. С.Крушельницької). Його трупа продовжила давні традиції мистецького Львова. З хором “Боян”, а також у сольних концертах виступають такі відомі українські співаки Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга та Модест Менцинський.