Автор: oiseau [1]

Кожного разу, коли повертаюся до Львова іде дощ. Вже якось так склалося. Не можу сказати, що це мені страшенно не подобається. Швидше навпаки. І не те, щоб я любила дощову погоду, просто відразу відчувається, що у Львові все, як завжди, що повернулася додому.
Люблю повертатись до Львова. І не має значення на скільки від'їжджала: на місяць, на тиждень, чи на два дні. Кожного разу дуже тішуся, що саме це місто є моїм домом. У цю мить люблю у Львові все. І тоді не помічаю жодних незручностей: паскудних доріг, обдертих стін -- тут все найкраще, найкрасивіше, найдосконаліше... Я тільки недавно зрозуміла, що львівський залізничний вокзал не може претендувати на звання найкращого, бо з огляду на комфорт пасажирів, має чимало вад. Більше того, я зрозуміла це не сама, а так, підслухала розмову і тоді, мабуть, вперше глянула на львівський вокзал критичним поглядом і подумала, що, мабуть, і справді він не може рівнятися із, скажімо, новим київським вокзалом. Ну і що? Зате він такий рідний. Бо вже тільки ступивши на перон, можу сказати: я вдома. А далі тішуся, що їду страшенно розбитою Городоцькою, і знову бачу, як народжується ранок над шпилями костелу Єлизавети. А далі до самого дому я їду із заспано-дурнуватою посмішкою на обличчі, бо так хочеться посміхатися ранковому Львову: таким як і я заспаним поодиноким перехожим, сірим будинкам, бруківці. Хочеться кричати «привіт!» усім будинкам, оцим сірим і брудним, і тим, що свіжопофарбовані у якісь безглузді кольори - усім їм, таким рідним, як моя сім'я. Вони ж як і я з'явилися тут, у Львові. Мене навіть не відштовхує вигляд бомжів, які вже зранку порпаються у контейнері зі сміттям, ні посинілі обличчя місцевих пияків, які вже вийшли за новою пляшкою, ні обдертий і вічно брудний під'їзд...я навіть посміхаюся своєму відображенню у дзеркалі ліфта і вкотре подумаю: «Який вар'ят вирішив, що цю страшну ліфтову кабінку вдасться облагородити лише повісивши у ній дзеркало!». А потім я з насолодою відкриваю двері квартири і ступивши в коридор, кажу їй «привіт! От я й дома!» А тоді скоренько розпаковую і запихаю в пралку речі, наповнюю баняки водою, лечу в душ - стільки всього треба зробити, поки є вода. У цей день я не задумуюся, що там, звідки я повернулася, подібних проблем не виникало - все це мене дратуватиме потім. Як і величезна купа інших «незручностей»: вибивання світла, нічні скандали сусідів-наркоманів, нескінченні і безрезультатні ремонти доріг...Але у цей день я насолоджуюся всім, бо я повернулася додому!